Коли матір чоловіка зателефонувала, щоб привітати мене з Днем народження, то я була шокована, що відразу після побажань «щастя та здоров’я» почались претензії:
«Скільки ви можете економити? От ні, щоб хоч раз у гості запросити, нормальне застілля влаштувати. З року в рік одне і те ж.»
Ось такою була реакції свекрухи на мою заяву про те, що ми з чоловіком вирішили не святкувати взагалі на цей раз. Та вона відразу напала на мене, не давши навіть договорити.
Річ у тому, що ми з Андрієм і справді після весілля ніколи не запрошували до себе нікого. Грошей заробляли небагато, а більшу частину відкладали із заробітку на спільну мрію – будівництво власного приміського будинку. Я завжди хотіла зробити свої квітники, посадити деревця та підтримувати все це в порядку. Андрій хотів ставочок, щоб ловити рибу, баньку та невеличку теплицю.
А як ми зможемо прийти до своєї мети, якщо будемо витрачати кошти куди-небудь? В гості ходити можна і після придбання будинку, та і до себе запрошувати буде приємніше. Не розумію, чого всі родичі, так зляться на нас та ображаються. Звичайно, в кожного є своє гніздечко, то вони ніколи не зможуть поставити себе на наше місце.
Ми ж майже кожних пів року поневіряємось по орендованих квартирах.
Потім свекруха ще дорікнула нам через відсутність дітей. Я знову ж таки пояснила, що це через ту саму причину, та слухати мене ніхто не хотів. Тамара Іванівна вже кинула слухавку.
