Свекруха мене дуже 0бразила, назвавши безприданницею. Але згодом, я зрозуміла, що це було необхідно

Я вже декілька років у шлюбі. Заміж виходила по-любові. Мені тоді якраз виповнилося дев’ятнадцять, чоловік був старший за мене майже на десять років, тоді йому було двадцять сім. До того часу він вже встиг здобути вищу освіту і завдяки зв’язкам батьків, влаштуватися на хорошу посаду у крупну компанію. Після нашого весілля, його батьки оплатили нам перший внесок за власну квартиру.

На час знайомства з майбутнім чоловіком, я навчалася у технічному університеті та мешкала у гуртожитку. Сама я родом із невеликого містечка, де й нині живуть мої мама з братом. Сім’я у нас не багата, щоб виживати, мені довелося шукати підробітки: писала курсові для інших студентів. Згодом, навіть трохи допомагала фінансово мамі з братом. Тато залишив сім’ю, коли брат був ще немовлям.

З моїм нинішнім чоловіком доля нас звела у соцмережах. Типова історія: довге залицяння, листування, потім пішли на побачення і закрутилось. Через деякий час він запропонував з’їхатись. Так ми почали жити разом. Про те, що вагітна я дізналася лише на третьому місяці. Тоді він і зробив мені пропозицію одружитись. Гучної весільної церемонії не робили, все скромно – фінанси не дозволяли. Навіть те скромне святкування профінансували батьки чоловіка.

Згодом, я вирішила поглянути на ситуацію ніби збоку, очима свекрухи. І зрозуміла, що знаходжуся не в найкращій позиції.

Свекруха ставилася до мене, як до рідної, я навіть стала називати її мамою. Вона навіть могла придбати для мене одяг, чи взуття. А коли я була вагітна готувала для мене смаколики, всіляко догоджала. Потім я народила сина.

Нещодавно моєму Богданчику виповнилось три роки. Я дуже хотіла яскраво відсвяткувати цю прекрасну дату. Закупила декорації, великий святковий торт прикрашений його улюбленими героями з мультфільму. Запросила всіх рідних, багато друзів та найняла фотографа, щоб про це все залишилася друкована пам’ятка у сімейному альбомі. Одним словом, грошей пішло чимало.

Щойно до свята доєдналася свекруха, я відразу помітила її невдоволення. Хоча протягом свята, вона намагалася це приховати, але вираз обличчя був красномовніший. Коли вона вийшла у дитячу кімнату, я пішла слідом за нею поцікавитися, що є причиною такого її настрою. Але такої відповіді я не чекала.

“Мій син працює зі всіх сил, щоб прогодувати вашу сім’ю. А ти так бездумно витрачаєш його кошти. А сам він ходить не доглянутий: вже третій день в одній і тій самій сорочці, яка до речі ще й не прасована. Після роботи заходить до мене, бо знає, що вдома знову нема чим повечеряти. То ти така заклопотана, що про чоловіка попіклуватися часу не маєш, зате витрачати його гроші – на це ти мастак. Сама ж ти безприданниця, взагалі маєш бути вдячна, що ми погодились на цей шлюб.” – сказала, як відрізала.

Охолонувши від емоцій, за кілька днів свекруха все ж перепросила за те, що погарячкувала. Вона дуже вибачалася, а я, хоча тоді й сильно образилася, та оцінивши ситуацію зрозуміла, що у чомусь вона таки права. Квартира у якій ми зараз мешкаємо – чоловікова, бо саме він на неї заробляв. Я безробітна, навіть навчання в університеті не закінчила. Мені було боляче від гіркої правди, кілька ночей підряд я плакала у подушку, щоб ніхто не бачив. Та зібравшись з духом, поновилась у навчанні та знайшла роботу. Ця розмова відкрила мені багато на що очі, й можна сказати допомогла зрушитись з місця, та свекруху називати мамою більше не можу.

Оцените статью
Свекруха мене дуже 0бразила, назвавши безприданницею. Але згодом, я зрозуміла, що це було необхідно