У мене прекрасна свекруха у всіх розуміннях цього слова. Вона ніколи не лізе у нашу сім’ю, не повчає, як треба жити, й обожнює нашу доньку, свою онучку Алісу. А ще, у свій час, вона дуже нам допомогла. Я навіть розраховувати не могла на таку щедрість. Та коли ми з чоловіком оформили іпотеку, вона віддала нам усі свої збереження. Завдяки чому, ми не платили великі відсотки по кредиту і з часом без проблем змогли виплатити усю суму, доклавши власні заощадження.
Одного я ніяк не могла зрозуміти – чому вона ніколи не запрошувала нас до себе додому. Ні разу я там не була. Та й наполягати якось не зручно було. Це вже її особиста справа кого запрошувати до себе, а кого ні. Та трапився випадок, який усе змінив і мені все-таки випала нагода побачити, як живе матір мого чоловіка. Одного вечора свекрусі стало зле і вона потрапила до лікарні. Тому, не встигнувши зібрати речі по приїзду швидкої, попросила, щоб ми придбали для неї нічну сорочку, змінне взуття і халат. Гроші пообіцяла віддати згодом.
Мені було не зрозуміло, чому це все треба купувати, адже речі можна просто взяти з дому. Та все ж вирішили виконати її прохання і придбали все окрім нічної сорочки, бо не знайшли необхідного розміру. Порадившись, вирішили, що все-таки доведеться поїхати до неї на квартиру і вибрати щось з її речей. Чоловік відкрив двері власними ключами, та коли переступили поріг я не повірила власним очам. Не розумію, як можна так занедбати власну оселю. Усе було у павутинні, речі покриті товстим шаром пилу, впадали в очі розкидані по дому речі.
Шукати щось серед цього безладу було марно. Тому ми об’їхали ще кілька магазинів й таки знайшли необхідний розмір. Потім зайшли до лікарні й віддали все що було потрібно.
Після цього випадку свекруха почала запрошувати нас на гостину. Але тепер я сама не хочу туди ходити. Дитину саму туди не відпускаю, ходимо лише разом. А про те, щоб донька лишалася ночувати у тій антисанітарії мови навіть нема. Я не засуджую, кожен живе, як вміє, та тепер я зрозуміла, чому вона ніколи нас не запрошувала.
