Свекруха, почувши все це, дуже образилася на нас, назвавши нас брехунами. Почала говорити, що ми невдячні та наживаємося їхнім коштом.

У нас з чоловіком чудова родина. Дуже кохаємо одне одного, живемо у злагоді, маємо синочка, якому нещодавно виповнилося три роки. Разом ми вже понад сім років, 2 з яких зустрічалися, а п’ять одружені. Звісно, на початку наших стосунків ми сподівалися, що швидко зможемо «стати на ноги», розбагатіти та ні в чому собі не відмовляти. Та й робота була в нас досить престижна. Та, як кажуть, не так сталося. Зараз нам живеться надо сутужно. Компанія, де ми працювали, збанкрутіла, а того, що відкладали, вистачило ненадовго. Чоловік поки що підробляє трохи, дякувати другові Сашку, я знаходжуся у декретній відпустці. Тому ми вирішили віддати дитину в садок, а я тим часом знайду собі роботу і також буду заробляти гроші для родини.

Так ми й зробили. Але неочікувано виявилося, що дитячий садок у наш час — то дуже дороге задоволення, та й попасти туди — задача не з простих. Почали працювати вдвох, проте грошей все одно бракувало. Ми зовсім зневірилися, чоловік уже думав їхати працювати закордон, щоб хоч трошки виплутатися з цієї безнадії та забезпечити родину як належне. Важко нам буде, але іншого виходу немає.

Та, на превелике щастя, він дослухався до однієї важливої розмови. У ній йшлося про те, що час, проведений разом, неможливо виміряти грошима, і мені потрібна кохана людина поруч, а не великі статки. Після неї він надихнувся і був готовий змінювати наше життя. Прийняв рішення про пошук нової роботи, а поки шукатиме, буде продовжувати підробляти на фірмі у друга. Але залишалась одна проблема — дитячий садок. Також ми з чоловіком дуже хотіли, щоб наш син відвідував додаткові заняття. Так боляче і сумно відчувати, що не можеш дати своїй дитині все необхідне і те, про що так мріє.

Одного вечора ми, як і зазвичай, поїхали в гості до моєї свекрухи на чай з пирогом. І синочок дуже скучив за бабусею. Ще коли ми ввійшли до квартири, вона помітила наш пригнічений настрій та почала розпитувати, що в нас сталося. Ми не хотіли нічого розповідати, але їй все ж вдалося змусити нас говорити. Так ми розказали про нашу проблему. Свекруха вислухала і запропонувала свою допомогу. Сказала, що вони з чоловіком будуть платити за дитячий садок, а вже додаткові заняття будемо оплачувати ми самостійно. Нам було соромно брати у батьків гроші, але ми погодилися на цю пропозицію, поки чоловік не знайде гарну роботу. І з їхньою допомогою синочок зможе ходити на улюблені заняття.

Так ми прожили понад рік. Свекруха зі свекром щомісяця переказували гроші на картку чоловіка, і ми вчасно оплачували садочок. Собі ж, звісно, багато у чому відмовляли, але головне — усміхнені очі дитини і її щира подяка. А нещодавно чоловік сходив на одну співбесіду за спеціальністю, з гарною зарплатою і можливістю кар’єрного росту. Прийшов задоволений, сказав, що це робота мрії і йому скоро мають зателефонувати, бо все пройшло чудово. Я розуміла, що так говорять усім і не треба плекати надії, але чоловікові про це не сказала, бо бачила, як це для нього важливо. А раптом станеться диво, маєш нам колись поталанити.

Моєму здивуванню не було меж, коли вони все ж зателефонували та сказали, що беруть його на роботу. Усі раділи, мов маленькі діти. Про таку заробітну платню ми навіть не могли мріяти! Проте свекрухи вирішили перший час не говорити нічого про те, що син знайшов високооплачувану роботу i не відмовлятися від допомоги, а гроші, які вона дає на оплату садочка, відкладати на школу синові. Коли ж відчуємо полегшення матеріального стану, одразу відмовимося.

Так тривало кілька тижнів. Ми, як і завжди, поїхали навідати свекрів. Але як і домовилися раніше, про нову роботу чоловіка поки говорити не будемо. Але наш маленький синочок випадково проговорився бабусі з дідусем. Сказав, що тато тепер має нову роботу й отримує так багато грошей, що може купувати йому солодощі майже щодня. Свекруха, почувши все це, дуже образилася на нас, назвавши нас брехунами. Почала говорити, що ми невдячні та наживаємося їхнім коштом. Потім відмовилася оплачувати дитячий садок і з криком вигнала нас із квартири.

Минуло десять днів, а вона так і не відповідає на наші дзвінки. Я розумію — вчинили погано. Але ж ми не збиралися витрачали ці гроші на себе, все було заради майбутнього їхнього онука. От зараз думаємо, як просити пробачення у свекрів за свій неприємний вчинок.

Оцените статью
Свекруха, почувши все це, дуже образилася на нас, назвавши нас брехунами. Почала говорити, що ми невдячні та наживаємося їхнім коштом.