Незабаром у мене буде велике свято. Мені виповниться 60 років. Я дуже люблю свої дні народження та в народі кажуть, що таку дату заведено святкувати з розмахом. Я не розумію такої позиції.
У мене в планах тихе та спокійне святкування з найближчою мені людиною. З моєю дружиною.
Цей день я провів так, як хотів: спочатку ми з дружиною проїхалися до нашого улюбленого кафе за містом, провели там цілий день, прогулялися по лісі та ввечері, взявши пляшку нашого улюбленого вина провели вечір під цікавий фільм.
Щоб не роздувати паніку серед рідних спочатку я сказав, що ще не визначився з місцем святкування ювілею. А потім за пару тижнів до визначної дати повідомив, що не святкуватиму. Більшість з родичів та знайомих образилися на мене, проте інша частина з повагою віднеслась до того, що я вирішив провести цей день так, як хочу я.
Проте у мене є й інші причини, щоб не робити грандіозних святкувань.
По-перше, я не люблю догоджати іншим людям та переживати що вони про мене подумають. Ще в молодості мене напружували подібні святкування, де збираються усі родичі та починають вихвалятися один перед одним хто що купив, у кого які діти, хто скільки заробляє і тому подібне.
По-друге, в кожній родині є парочка-трійка токсичних родичів, яких ніхто не може терпіти та які люблять псувати свято. Крім того, деякі родичі можуть бути між собою посварені та у мене немає бажання дивитися на їхні кислі обличчя.
По-третє, когось із родичів можна забути запросити та вони потім будуть ображатися, а якщо запрошувати абсолютно всіх, то можна розоритися.
І останнє, потрібно бути по замовчуванню в хорошому настрої, адже так заведено, а якщо у ювіляра настрою немає, то це помітять абсолютно всі та цілий вечір будуть розпитувати що сталося.
І взагалі, я вважаю, що в будь-який день потрібно жити так, як хочеться мені, а не родичам.
