Мене звати Надія. Мабуть, батьки не дарма мене так назвали, бо я досі не втрачаю надії побачити на собі захоплений погляд чоловіка, яким він дивився на мене на початку нашого подружнього життя. Ще донедавна я вважала себе найщасливішою дружиною. Та почувши, що поза спиною говорить про мене власний чоловік – моя впевненість згасла.
Мені всього 36 років, а я вже дванадцять років у шлюбі. Ми виховуємо двох прекрасних донечок. Леонід хороший батько, працьовитий, забезпечує нашу сім’ю. Він працює в логістичній компанії – робота серйозна, але й заробітки відповідні.
Та не зважаючи на те, що мій чоловік може сам забезпечувати нашу сім’ю, я теж не сиджу без діла, щоб не перетворитись на нудну домогосподарку. Щойно молодша донька пішла в садочок, я одразу повернулася на роботу. Скільки себе пам’ятаю, я ніколи не сиділа на місці, розвивалась, вчилась чомусь новому: була енергійною впевненою в собі дівчиною. Та після родів, мій організм дав збій, через гормональні порушення я набрала двадцять два кілограми. Думала, що вдасться легко схуднути й повернути звичну форму, як це було після першої вагітності, та марно себе тішила – ваги кожного разу показували зловіщі цифри. І я не стала ненажерою, їм як завжди, але здається поправляюсь навіть від випитої води.
Я звикла чути від чоловіка приємні слова, бачити його залицяння. Але тепер він на мене навіть не дивиться, інколи навіть навмисне погляд відводить. Невже я йому настільки огидна? Це ж не п’ятдесят кілограмів плюс, а всього двадцять з гаком. Інтимне життя теж у нас згасло, це буває рідко й абсолютно без пристрасті. До того ж до мене дійшли чутки, що у нього з’явився ще хтось. Кілька днів тому я приїхала до нього на роботу спеціально не попередивши про свій візит і почула, як він говорив телефоном з коханкою. Називав її ласкавими словами, які казав колись лише мені. А в кінці їхньої розмови я почула фразу, яка ранила мене у самісіньке серце:
– До зустрічі! Не хвилюйся, своїй чучундрі я сказав, що затримаюсь на роботі.
Я так і не наважилась викрити його зраду, сльози здавили моє горло і щоб не розплакатись вголос, я мерщій побігла до виходу. Мені ще ніколи не було так боляче. Не настільки я змарніла, щоб мене так обзивати!
Напевно, я просто йому набридла, тому він знайшов собі з ким розважитись. А я не знаю, як правильно вчинити. Чи розповісти йому, що я про все знаю, чи мовчати далі? Не хочу руйнувати нашу сім’ю, я його досі кохаю й у нас підростають спільні діти, не хочу позбавляти їх батьківської турботи.
А що як це щось більше, ніж просто захоплення?
Я все ще сподіваюся повернути теплоту у наші стосунки. Записалася у тренажерний зал, почала більше часу витрачати на приведення до ладу свого зовнішнього вигляду. Знаю, буде не просто, але вже стала на шлях вдосконалення. Тільки, чи поверне це колишню пристрасть не знаю. Як взагалі правильно себе вести у такій ситуації?
