Свою маленьку доньку я кинула. Огидна і сумна історія, але так трапилось. Залишила її на бабусину відповідальність, а сама чкурнула за батьком дитини, якому було мало місця у нашому містечку. Мотало нас по всій країні, ніде всидіти не міг. Я йому багато чого прощала, траплялися і зради. На все закривала очі, бо кохала. Була засліплена цим почуттям, нічого навколо не помічала.
Хочу сказати, що доньку нашу він так і не визнав. Я просила, щоб вона жила з нами, та він відповідав, що проблем і так по горло, навіщо йому нова. І я зробила вибір. І мій вибір був не на користь своєї кровиночки, яку я дев’ять місяців носила під серцем. Коли моя мати п0мерла, доня залишилась жити у діда. Коли і його не стало, переселилася до старшого брата.
Роки спливали, я вже зовсім відірвалась від рідної домівки. Втратила зв’язок з рідними, та соромно було повертатися після того, що я накоїла. Чоловік загинув у наслідок нещасного випадку на пилорамі. Він ще кілка днів промучився, а потім його не стало. Я залишилась одна. Тривалий час жила у глушині. А серце краялося: тільки б побачити Даринку, хоч на мить. Просто глянути, може їй потрібна якась моя поміч. Я назбирала грошей та відправилась у рідне місто. Відшукала декого з родичів. Привезла гостинців і ніби й зустріли мене не вороже, та про доньку ані слова. Я теж мовчала.
Та вона прийшла сама почувши про мій приїзд. “Так схожа на мене!”, подумала я. Мила, радісна дівчинка, кинулась мені на шию: “Матусю!”. Здавалось, ніби й не було тих довгих років розлуки. Я не вірила своїм очам. Я плакала й обіймала донечку і хотіла її відпускати ні на хвилинку.
Даринка подорослішала і вийшла заміж. І онука я вже маю. Усю решту життя їм присвятила та молила, щоб пробачила мені за зраду. Я бачу в очах доньки любов, упевнена вона не тримає на мене зла. Вона просто чекала на маму. Не розумію в кого вона така добропорядна вдалася. Зараз намагаюсь надолужити втрачені попусти роки: стала найсумліннішою мамою і бабусею. Продала попереднє житло. Живу з донькою в одному місті, купила невеличку однокімнатну квартиру, і щаслива. Допомагаю доглядати за онуком та доньці по господарству. За неї готова життя віддати. Вона стала сенсом мого існування. Не потрібно повторювати моїх помилок.
