Недалеко від мене жив Петро і ми з ним ходили до одного класу. Він був звичайним хлопцем, який ні чим не відрізнявся від інших дітей. Він добре вчився у школі і був слухняним та відповідальним. Хлопець дуже добре знав українську мову та брав участь у олімпіадах і різноманітних конкурсах.
Його матір працювала офіціанткою у піцерії і Петро старався їй допомогти після уроків – він розносив їжу і збирав брудний посуд після клієнтів. Мої однокласники завжди з нього сміялись, але хлопець не звертав на це уваги. А коли ми підросли, то перестали кепкувати з нього і у старших класах, завжди ходили з друзями у піцерію де працювала його матір. Там завжди готували дуже смачну піцу і ми на вихідні ласували нею.
З нами вчилась дівчинка із дуже багатої сім’ї. Олена завжди дорого одягалась і усім розповідала, як багато заробляє її батько. Вона дружила лише з тими дітьми у кого батьки не погано зароблять, а інших дітей вважала другосортними. Петра вона дуже не любила і якщо його бачила, то зразу сміялась з нього. Говорила, що він є невдахою, як і його матір, що коли хлопець виросте, то нічого не досягне у житті. Він завжди мовчав і нічого не відповідав наглій дівчині, він розумів, що не має різниці, що вона говорить зараз, а головне ким він стане коли виросте.
Хлопець старанно вчився і планував своє майбутнє. Коли ми гуляли та ходили на дискотеки він допомагав матері і працював у піцерії.
Одного дня ми з однокласниками вирішили поїсти і пішли у піцерію. Якраз на роботі була матір Петра і він допомагав їй. Коли він приніс нам замовлення, то Олена голосно сказала: «Син офіціантки ніколи не стане керівником піцерії!». Вона почала сміятись з нього, а він тихо поклав піцу і пішов. Ми розуміли, що вона його образила і йому дуже боляче.
Минуло двадцять п’ять років і ми зібрались на зустріч випускників. На святкуванні був Петро і Олена. Дівчина виглядала стомленою життям. У неї двоє дітей, а чоловік її покинув. Батьки померли вісім років назад і весь спадок вона пустила на вітер. Навчання в університеті дівчина покинула ще на другому курсі через вагітність і тому диплому не має. Працює продавцем у продуктовому магазині.
Ми всі розповідали чого досягли у житті, коли дійшла черга до Петра, то він сказав, що працює у сфері автосервісу.
– О, то ти механік! – засміялась Олена.
– Ні, я директор, маю свій «Сервісний центр з ремонту автомобілів».
Дівчина скривилась, вона опустила очі до низу і було видно, що вона дуже розізлилась. Після зустрічі ми пішли на двір і побачили, що Петро сів у дорогу машину та поїхав додому, а Олена пішла на зупинку і чекала на маршрутку.
Ось так буває у житті, якщо ти розумний і старанний, то можеш здійснити свої мрії незалежно, що тобі кажуть оточуючі.
