Мій син нещодавно одружився. Оскільки невістка з іншого міста, а в нас наразі нема спромоги придбати для молодої сім’ї окреме помешкання, вирішили, що житимемо разом. Правда, треба уточнити, що кілька місяців тому до нас перейшла жити моя мама. Її квартиру я здаю в оренду. Все-таки додаткова копійка на господарстві не буде зайвою.
Спочатку було наче все гаразд. Невістка любила порядок в хаті, але кухня не була її хобі. Здебільшого готувала, оскільки не ходила на роботу. Невістка вмовляла сина перейти жити окремо. Син почав натякати, щоб вони не проти пожити в квартирі бабусі. Так для всіх буде краще. Однак мені це не підходило, бо я втрачу додатковий дохід від оренди помешкання.
До карантинних умов ми так-сяк находили спільну мову між собою. У період карантину ми майже пересварилися. Моя мама, будучи трохи у віці, почала диктувати власні умови молодим. Натякати, що вони неправильно харчуються. Не миють часом посуду за собою. Невістка не так одягається і таке подібне.
Дійшло до того, що Назар, мій син, тихенько почав підшукувати собі роботу в іншому місті. До місяця часу його пошуки увінчалися успіхом. Йому запропонували добре оплачувану роботу в місті, де жили батьки нашої невістки.
Перспектива була зрозумілою. Мій син перейде жити до свекрів. Мені стало прикро, що тепер моя дитина поневірятиметься в чужих людей. Він же звик до всього домашнього. Я знала всі його смаки і вподобання. А тепер ним опікуватимуться далекі люди. І в усьому винна невістка. Це ж вона його підбила на такий крок.
Хіба їм так погано жилося в моєму домі? Мені дуже шкода свого сина. Адже за все життя ми ніколи не розлучалися більше, як на день. А тепер будемо жити нарізно.
