— Синку, купи мені трохи цукерків “Ромашка”. Мій старий їх дуже любить і я пообіцяла йому їх привезти. А більше мені нічого не треба, не трать гроші, — сказала мені баба Віра.

Якось ввечері повертався з роботи. По дорозі подзвонила дружина й попросила заїхати в аптеку, купити їй ліки. Я зупинився біля найближчої аптеки, зайшов, всередині була бабуся. Вона купила ліків на 900 гривень! Я, чесно кажучи, очманів, коли почув цю суму.

Видно було, що вона витягла останнє з гаманця, бо їй навіть не вистачило 10 гривень. Поки ми стояли, зайшло ще кілька людей і утворилася черга. Я не став чекати, поки та бабуся знайде гроші й заплатив за неї. Вона подякувала мені й тремтячими руками заховала все у свою торбинку.

На виході з аптеки я побачив, що та бабуся сидить на лавочці недалеко від аптеки. Вже сутеніло тому я підійшов до неї й запитав, чи не потрібна їй моя допомога. Старенька почала виправдовуватися, що в неї немає грошей на автобус до села, все, що було, потратила в аптеці. Тоді я сказав їй, що відвезу її під саму хату.

— Але я не маю грошей, — повторювала бабуся.

— Мені не потрібні гроші, нам по дорозі, я хочу вас підвезти, — відповів я.

Насправді я їхав у зовсім інший бік, але дозволити бабусі пішки йти до села просто не зміг. В мене теж є мама і я за неї дуже хвилююся. А в цієї жіночки теж могли бути діти, які за неї переживали.

Старенька сіла до мене в машину і ми рушили. По дорозі вона бідкалася, що її чоловік тільки-но повернувся з лікарні, а разом з собою привіз список ліків, які треба кожного дня приймати. Вона витягла зі шкатулки свої заощадження і поїхала в місто. Але не розраховувала, що потратить все до копійки й ще й винна залишиться. А ще ж треба за світло заплатити. Тоді баба Віра, так вона назвалася, сказала, що дай Боже скоро знову вибереться в місто, візьме з собою городини, що вирощує, продасть і може буде мати, чим за світло заплатити.

Я слухав її й віри не йняв, що таке відбувається в теперішній час в нашій державі! Ті люди все життя важко працювали, щоб зараз виживати за копійки й продавати останні овочі з городу, щоб комуналку заплатити.

Я помітив, що бабуся їхала додому з пустими руками. Тільки мала невелику сумку, де везла ліки. Тому я вирішив по дорозі заїхати в продуктовий магазин і купити їй трохи продуктів та вітамінів для хворого чоловіка. Бабуся до останнього відмовлялася, але потім сказала:

— Синку, купи мені трохи цукерків “Ромашка”. Мій старий їх дуже любить і я пообіцяла йому їх сьогодні привезти. А більше мені нічого не треба, не трать гроші.

Я не багатій, я звичайна людина. Але розумію, що я не збіднію, якщо хоча б чимось допоможу цій старенькій бабусі. Нехай навіть я бачу її вперше і востаннє. Як я вже казав, у мене теж є старенька мама. Тому я побіг в магазин, купив їй все, що вважав за потрібне, а потім ще пів дороги слухав її плач стосовно цього.

Я відвіз бабу Віру, під самі браму, провів її до дверей і повернувся в машину. А по дорозі додому я ледь стримував сльози, хоча востаннє плакав ще 10 років тому, коли народилася моя донька.

Оцените статью
— Синку, купи мені трохи цукерків “Ромашка”. Мій старий їх дуже любить і я пообіцяла йому їх привезти. А більше мені нічого не треба, не трать гроші, — сказала мені баба Віра.