Ми з чоловіком Андрієм ще змолоду, відразу після одруження, почали займатися підприємницькою діяльностю. Тому наша родина була більш-менш забезпечена. Ми мали високі доходи від свого бізнесу, тому змогли придбати собі і розкішну трикімнатну квартиру в центрі міста, і дачу на березі річки.
Потім у нас дітки з’явилися. Народилися донька Юлія та син Борис. Тоді вже сімейною справою займався лише Андрій. А я весь час присвячувала дітям. Чоловік теж брав активну участь у вихованні Бориса та Юлі, навіть тоді, коли був зайнятий. Ми намагалися їх виховати справжніми людьми. Старалися ні в чому не відмовляти своїм дітям. Виховували їх у любові та гармонії. І я, і Андрій дотримувалися принципів дитиноцентризму. Ми завжди дослухалися до бажань та думок сина та доньки.
Тому, коли Юлія заявила, що бажає отримати вищу освіту за кордоном, у нас навіть сумнівів не було. Так, навчання у Великобританії обходилося нам дорого. Навіть довелося і пояси затягнути, бо доньці ж також потрібно було знімати квартиру у чужій країні. Але це був вибір Юлі. Ми поважали її пранення, тому робили усе задля того, щоб наша дівчинка отримала якісну освіту.
Молодшого сина, Бориса, ми також збиралися відправити за кордон на навчання. Однак він цього не бажав. Син не хотів їхати далеко від нас. Він чомусь хвилювався за нас і намагався якомога бути частіше поруч і в усьому допомагати нам з чоловіком. Тоді ми відчули, що виховали гідного сина!
Борис залишився з нами. Пізніше вступив до магістратури університету в іншому місті. Юля навчалася за кордоном. Вона була настільки зайнята, що навіть телефонувала рідко.
Минуло декілька років. Наш Борис познайомив вже нас зі своєю дівчиною Євою. Він повідомив, що збирається одружитися на своїй обраниці. Звісно, ми не стали заперечувати, бо це його вибір. Ми з дитинства вчили дітей самостійно обирати вірний шлях у житті.
Також Борис повідомив, що він з нареченою збираються орендувати житло у сусідньому кварталі, щоб бути ближче до нас. Тоді ми з Андрієм вирішили, що віддамо молодятам свою квартиру, а самі переїдемо жити на дачу. Ми вже й так давно хотіли мешкати у спокійному й тихому селі. А тут ще й сину допоможемо.
Через декілька днів після весілля з-за кордону повернулася Юля. Я думала, що вона приїхала побачити брата та привітати його з одруженням. Та донька повідомила, що повернулася назавжди, бо дуже скучила за всіма.
Звісно, ми були дуже раді чути такі слова і запропонували Юлі мешкати з нами на дачі, адже там аж три поверхи!
Донька на це образилася. Вона заявила, що їй ніде жити і запитала, чому це ми Борису квартиру подарували, а в неї власного житла немає?
Чоловік намагався пояснити доньці, що кожному своє, що дарма вона ображається. Адже Борис отримав квартиру, однак на Юлю ми не шкодували нічого, коли вона навчалася за кордоном. Та донька й слухати нічого не стала, звинувачуючи нас у тому, що ми більше сина любимо. Як їй усе пояснити?
