Мій батько одружився з Катериною, коли мені було 5 років. Моя рідна мама п0мерла рано від р аку, тому батькові було важко виховувати мене самотужки. Я ніколи не відчувала материнського тепла від Катерини, адже дуже швидко після одруження народився мій брат Артем. Саме йому діставалося все тепло материнської любові.
В шлюбі була куплена трикімнатна квартира, адже діти різної статі повинні жити в окремих кімнатах. Тим більше, що різниця у віці у нас немала.
Після закінчення школи я вирішила стати лікарем, тому навчання мене чекало тривале. Доки я закінчувала університет, Артем отримав атестат зрілості, закінчив ПТУ за спеціальністю водій-механік та пішов працювати на СТО.
Ми, як і раніше, всі жили у квартирі з батьками. Я закінчила інтернатуру та теж влаштувалася на роботу в місцеву лікарню. З мачухою я все частіше конфліктувала, тому вирішила переїхати жити до моєї бабусі. Вона давно кликала мене до себе, адже у неї теж трикімнатна квартира. Їй самій іноді буває навіть страшно в цих стінах. Бабуся Ніна була мамою моєї покійної мами. Більше дітей у неї немає, тому й доглядати її нікому.
Тато був не проти мого переїзду, а мачуха тільки зраділа. Бабуся Ніна тільки про це й мріяла. З моїм графіком роботи я, звичайно, не могла багато часу приділяти старенькій, але вона й сама якось обходилась. Коли я поверталася з чергування, мене чекав накритий стіл, ніби в ресторані.
З бабусею було не складно. Я іноді навіть не розуміла, хто з нас за ким доглядає. В такому мирі й злагоді ми прожили цілий рік. Я нарешті дізналася, що таке материнська любов і ласка, яких мені так не вистачало в дитинстві. Тоді мачуха всіляко перешкоджала нашим зустрічам з бабусею.
Її не стало раптово. У мене навіть не було шансу її рятувати. Відійшла вона тихо уві сні. Не встигла я оговтатись від важкої втрати, як з’явилися претенденти на бабусину квартиру. Виявляється, мачуха весь цей рік переконувала батька, щоб він забрав нас з бабусею до них, а порожню трикімнатну квартиру віддав Артему. У нього ж є сім’я, і у них немає власного житла. А ми з бабусею можемо і з ними тулитися.
Тато навіть чути нічого не хотів, бо вважав неправильним відібрати у бабусі квартиру. На третій день після похорону мачуха пішла в наступ. Спочатку вона ласкаво вмовляла мене уступити квартиру братові, адже для чого мені одній такі хороми. А брат же мій тулиться з сім’єю в найманій квартирі. Коли вона отримала відмову, то заговорила по-іншому:
– Та ти зобов’язана мені тим, що не жила в дитячому будинку. Одне моє слово, і твій тато міг тебе туди віддати, адже у нас була спільна дитина. Я виховувала тебе, як рідну, а ти тепер так віддячуєш за турботу. Та ти подивись на себе. Як ти будеш тут жити? Ти ж не пристосована до життя. Навіть прибратися та приготувати їжу не вмієш. Віддай квартиру по-хорошому.
Коли я почула такі образливі слова, то не втрималась і розказала все, що я думаю про неї. Згадала їй про всі образи з дитинства. Про те, що не отримувала від неї ні капельки любові. На кінець додала, що краще б віддали мене в дитячий будинок. Бабуся Ніна мене обов’язково забрала б до себе.
– Ви вкрали моє дитинство, тому я вам нічого не винна.
Через декілька днів я зателефонувала до тата та сказала, що хочу прийти до них та забрати решту своїх речей, щоб вони не заважали його дружині. Його відповідь мене приголомшила ще більше.
– Я більше там теж не живу.
– А де ти живеш?
– Поки що у товариша, але вже шукаю квартиру, щоб орендувати її.
Я не могла повірити своїм вухам. Звичайно, я забрала тата до себе. З Катериною він розлучився, а квартиру переписав на сина. Нехай вони тепер самі розбираються, кому з ким жити. Найгірше те, що Артем прийняв сторону матері, й не розуміє, чому я не віддала йому квартиру та ще й посварила батьків. Надіюсь, що колись він все зрозуміє.
