На концерті улюбленого гурту ми познайомилися з Максимом ще коли мені було сімнадцять. Я відразу закохалась і зрозуміла, що це моя доля. Здавалося, ніби мене закинули в сцену з якоїсь мелодрами.
Так я склала випускні іспити, закінчила школу і прямо на випускному Макс зробив мені пропозицію руки і серця. Тоді я була невимовно щасливою. І точно знала, що ми завжди будемо такими закоханими.
Та батьки були проти такого мого рішення. Тато сказав, що я ще надто молода. Потрібно закінчити університет, знайти роботу, а тоді заміж виходити. А матір зауважила, що не варто одружуватися із чоловіком, що старший від мене на цілих вісім років.
Та я мала право вибору і попри все весілля відбулося. На той час ми були впевнені, що попереду найкращі часи, щасливі сімейні роки.
Спочатку все було ніби у казці. Я вступила в університет на державну форму навчання, а Максим знайшов пристойну роботу, де платили хорошу зарплатню. Через декілька років я народила первістка – синочка Романа, а згодом і донечку Катеринку.
Після появи в нашому житті діток мої батьки стали поблажливіше ставитися до нашої пари. Навіть прийняли різницю у віці.
Все було чудово до одного моменту. Якось Максим почав поводити себе доволі дивно. Здавалося, ніби це інша людина. І точно не та, яку я покохала.
Дратувало чоловіка усе навколо. Ми перестали розмовляти, обмінюватися новинами. А Максим частіше і частіше затримувався на роботі. Та згодом їхня компанія збанкрутіла і він став безробітнім.
Наше становище було не найкращим. Так я вирішила покинути навчання і шукати роботу. Та навіть після цього грошей було мало. Тому Максим зібрав речі і поїхав на роботу за кордон. Навіть не порадився зі мною. Сказав лише наостанок, що буде висилати кошти нам час від часу.
Спочатку так і було. Ми отримували трохи грошей на карту. А потім Максим просто зник безслідно. Мені постійно здавалося, що сталося щось страшне. Та скоро між спільними друзями пішли чутки про нову жінку у житті мого чоловіка.
Мене огорнула тотальна печаль. Як же все так могло статися? Цій людині я довіряла більше ніж собі. Та, на щастя, мене з депресії витягувало відвідування собору. Так то я й зрозуміла, що на все воля Божа. Якщо саме так трапилося, значить так повинно було бути. А діток я зможу виростити самостійно.
