Ми з чоловіком зустрічалися 7 років, а потім зіграли весілля. Я відчувала, що ми набридли одне одному. Ми сварилися постійно, здебільшого через те, що він мене за персональну прислугу вважав, а сам нічого не міг зробити. Між нами щось було не так. Але, коли Іван зробив мені пропозицію, я погодилася. Так звикла завжди бути поряд з ним, що страшно було без нього. Навіть попри всі наші непорозуміння, я любила його.
Свідком наших стосунків була моя подруга Таня. Вона була дуже близька до нашої сім’ї. Коли ми з Іваном сварилися, вона мене заспокоювала. Я думала, після весілля все зміниться, але я помилилася. Ми все ще сварилися через всякі дрібниці.
Одного разу до нас прийшла Таня, я тільки-но з роботи повернулася. Втомлена, голодна, на роботі проблеми. А в дома, наче бомба впала. Іван лежить на ліжку телефоном бавиться, в домі бардак, в холодильнику — миша повісилася, а тут Таня на порозі! Ось я при ній і зірвалася на Івана, бо знаю, що він додому прийшов набагато раніше за мене, міг хоч би одяг свій не розкидувати по підлозі.
І ми знову почали виясняти стосунки, а Таня втрутилася і почала Івана захищати, мовляв, він чоловік і не повинен мою роботу виконувати. Я в нервах крикнула, що якщо вона його так захищає, то хай сама з ним і живе, одягла пальто й вибігла на вулицю. Мені треба було розвіятися. Я блукала близько години. А поті повернулася, тихо увійшла у квартиру і почула такі слова Тані:
— Ти заслуговуєш на кращу жінку. Навіщо ти терпиш її? Нам було так добре разом, чому ти їй зробив пропозицію? Ти ж мені обіцяв! Ми були чудовою парою і могли б стати хорошою сім’єю. Хоча, ще нічого не втрачено, ще все можна повернути.
Мене зрадили. Мені бракло сил, щоб сказати їм щось. Я мовчки з диким болем в грудях почала збирати свої речі. Вони зрозуміли, що я чула їхню розмову. Іван почав пояснювати щось, а Таня стояла й дивилася, як я збираю речі. Я пішла, залишила їх вдвох, як вони того й хотіли.
