Я сиділа на кухні й чула, як у ванній капає вода з крана. “Боже, це вже скоро місяць буде, як я прошу його поміняти кран!”
Мій чоловік був майстром на всі руки, але це для чужих людей і за гроші. Він ходив по людях і робив їм у домі порядок, а у своєму не міг. А головне, майстра не давав викликати, кричав, що у своєму домі він сам буде господарювати.
Я вирішила, що сама зроблю цей бісів кран, щоб він мені так на нерви не діяв. Але свої можливості я сильно переоцінила й, відкрутивши щось не те, я ледь не влаштувала потоп. Чоловікові дзвонити не хотіла, бо перші хвилин 10 я б слухала насмішки й нотації, що немає чого жінці туди пхатися. Вирішила побігти до сусіда.
Я забігла до нього, а він якраз стоїть зі своїм другом курить і щось говорять. Я пояснила, мовляв, так і так, прорвало кран, поможи, я заплачу тобі за це. А він штуркнув свого друга і сказав, що той у такій темі більше розбирається, бо він сантехнік. Тарас, так звали цього друга сказав, що щось придумає. Я ще раз повторила, що оплачу ремонт, може не хвилюватися. А Тарас відповів, що для нього це дрібниці й з мене грошей він не візьме.
Ми побігли до мене. Тарас швидко прикинув, що потрібно робити, перекрив воду і поїхав кудись. Через пів години він повернувся з необхідною деталлю й зремонтував цей кран за лічені хвилини. Я за цей час на кухні приготувала нашвидку руку обід і мала власноруч спечені пиріжки з м’ясом. Мій чоловік їх ніколи не їв, бо йому не подобалася моя випічка. А коли я запропонувала їх Тарасові, то він, скуштувавши, так нахвалював їх, що не відмовився взяти кілька з собою додому.
Тарас був на 10 років старший від мене. Я ніколи зі своїм чоловіком на такі теми не могла поговорити, як я того дня поговорила з Тарасом. Він побачив на стінах в моєму домі багато вишитих картин і запитав, чи це я сама роблю. Я сказала, що це моє хобі, а потім додала, що чоловік це вважає дурнею. Тарас глянув на мене й сказав: “Як чоловік може вважати дурнею те, що подобається його жінці. Він не має такого говорити!”.
А й справді. Я ще жодного разу від чоловіка не чула доброго слова. Те, як я готую, йому не подобається, моя тяга до танців не подобається, те, що я люблю вишивати картини — його дратує, в побуті я все роблю не так, як треба.
Я тоді так добре поговорила з Тарасом, що ми подружилися. Потім він став частіше приїжджати до друга й відповідно, заходити до мене. А одного разу назвав мене “квіточкою” і я вже й не пам’ятаю, коли мене хтось так ласкаво називав. Я влюбилася… Бо я відчула, що в мені розгледіли жінку.
А одного разу Тарас сказав мені, що хоче бути разом. Дав мені день, щоб я подумала. Вже наступного дня я стояла з речами під вікнами його квартири й розуміла, що в мене починається нове життя, з людиною, яка дійсно буде любити й поважати мене.
