Моя сестра познайомилася зі своїм чоловіком на роботі. Закохалися вони ледь не з першого погляду. Віка була на сьомому небі від щастя, бо Тарас, бувши дуже красивим молодим чоловіком, серед усього жіночого колективу звернув увагу саме на неї.
Тарас так ніжно турбувався про сестру, каву з тістечками їй кожного ранку приносив, на обід водив, Віка ледь не щодня поверталася додому з букетом її улюблених троянд, з дорогими подарунками. Такого щедрого залицяльника у неї раніше не було, тому вона довго не чекала й привела Тараса на знайомство з батьками. Боялася упустити такого кавалера…
Тарас видався мені не таким ідеальним, яким його бачила Віка. Але з сестрою я своїми відчуттями не ділилася, бо я бачила, що вона щаслива. А це було всього лиш моє враження, може, помилкове.
Познайомившись з сім’ями одне одного, молоді заявили, що хочуть розписатися. Вже через кілька тижнів Тарас перебрався жити до нас. На щастя, наші батьки збудували великий сімейний будинок з двома входами, який призначений для кількох сімей. Місця вистачало всім.
Спочатку все було просто чудово. Молоді йшли разом на роботу, поверталися разом, словом, все робили вдвох. Підозрюю через те, що Тарас ще відчував себе чужим в домі, соромився показати справжнього себе. Але не надовго. Вже через місяць я стала помічати, що він поводиться з сестрою, як з прислугою. “Піди, принеси, подай” — лише такі слова я чула з його вуст. А Віка бігала біля нього, бо ж він втомився, він після роботи.
Потім Тарас звільнився з роботи, бо хотів знайти щось серйозніше й більш оплачуване. В результаті ці пошуки затягнулися на кілька місяців. І весь цей час Тарас сидів вдома, відпочивав й просив у сестри гроші на пиво. А коли Віка поверталася з роботи, він починав доймати її своїми вказівками. Того ідеального чоловіка, наче вітром знесло. Вже й та вічна любов, турбота кудись поділися. Ба більше, вдома постійно був безлад. Він міг хоч щось приготувати, прибратися, чим же ще буде займатися цілий день, окрім як в телефоні сидіти. Але ні, він заявляв, що то не його обов’язок, що то жінка має робити.
Жити з ним під одним дахом стало просто нестерпно. Батьки довго терпіли й не пхалися в їхні стосунки, бо Віка переконувала їх, що в нього стрес, що він такий, бо роботи доброї не може знайти.
І ось цей “стрес” триває вже майже пів року. Я терпеливо чекаю, коли у сестри розплющаться очі й вона усвідомить, що щось не так. Я не кажу, що їм розлучитися треба, але хоча б обов’язки поділити, а то він дуже добре прилаштувався. Ще трохи й він остаточно звикне до такого життя й тоді сестрі буде дуже тяжко все тягнути на своїй спині.
