Тато закінчив збирати будиночок для ляльок і покликав нас з мамою, щоб ми подивилися, що вийшло. В той час ми з мамою приміряли моїм лялькам бальні сукні. Вона дістала з шухляди нове плаття, яке пошила для моєї ляльки. Тільки ми зібралися йти, як із залу почувся сильний шум ніби щось впало.
Я злякалася і побігла за мамою подивитися що сталося. Тато лежав на підлозі не рухаючись і у нього з рота текла кров!
Тремтячими руками мама схопила телефон і викликала швидку допомогу. Потім нахилилася над татом і почала плакати. Вона обіймала його, била по шоках, щоб він прокинувся і шептала — “Почекай, лікарі вже їдуть” Я не розуміла що відбувається…
Тато завжди проводив зі мною багато часу. Він постійно носив мене на руках, на дитячому майданчику ми грали в дракона і принцесу потім я спускалася з гірки, а тато мене ловив. Більше всього мені подобалось грати з татом у піжмурки, я не дуже вміла ховатися і він мене легко знаходив, але робив вигляд, ніби мене не бачить, потім типу знаходив і я починала втікати.
Але останнім часом мій тато став якимось слабким. Він жартував, що всі сили витратив на мене, щоб я росла слухняною, гарною і щасливою. Він більше не виходив зі мною на дитячий майданчик, ми гралися лише вдома.
Швидка допомога приїхала миттєво, поклали тата на ноші і відвезла в лікарню. Мама відвела мене до бабусі і теж поїхала в лікарню.
Я стояла біля вікна і дивилася на нічне місто. Гратися я не хотіла, бо дуже сумувала за татом. Йому зараз, напевно, дадуть великий укол, а вони такі страшні – ці уколи…
Наступного вечора мама прийшла за мною. Вона розмовляла з бабусею і плакала, а я знову нічого не розуміла.
Вона розповіла, що у тата була якась хвороба – Лейкемія чи як, і що коли його привезли в лікарню він кудись впав, наскільки я почула тато впав у якусь “кому”… І що лікарі незнають чи він звідти повернеться.
Тоді мама взяла мене на руки, міцно обійняла і сказала: “Все буде добре!” Потім ми поїхали додому, мама поклала мене в ліжко, довго сиділа біля мене гладячи мене по голові поки я не заснула.
Пройшло декілька місяців. Тато ще не повернувся з коми, мама кожен день до нього їздила, я тата не бачила, бо до нього лікарі не пускали.
Якось з лікарні подзвонили і сказали, щоб ми з мамою поїхали до тата. Я так зраділа, що нарешті побачу тата, але мама чомусь не раділа, а сильно плакала…
Ми приїхали в лікарню. Мама взяла мене за руку, і коли ми підійшли до палати, то сказала мені:
— Донечко, ти повинна бути сильною! Зараз ти повинна попрощатися з татом…
Ми зайшли в палату. Тато лежав на лікарняному ліжку із заплющенними очима. Скрізь були якісь трубки, все пікало. Я ледве стримувала сьози, розуміючи, що мама просила мене бути сильною і взяла тата за руку.
— Таточку, повернись до мене… Я дуже тебе люблю і мені без тебе сумно. Казки без тебе всі нецікаві, гратися я не хочу. Ти мені віддав свою силу, тому я змогла вирости. Тепер у мене її багато. Я можу поділитися з тобою! Бери, бери мої сили, я тобі їх в ручку покладу!
Я вийшла з палати, мами сиділа на лавці з опущеною головою. Я їй сказала:
— Тато повернувся, бо я поділилась з ним своєю силою. Тепер він теж сильний!
Вона не відразу зрозуміла мої слова, а потім зіскочила на ноги і швидко пішла в палату. Тато відкрив очі.
— Коханий, ти мене чуєш? Якщо чуєш і розумієш, то моргни…
В очах мами з’явилася надія і мама вперше за довгий час посміхнулася
Тато пішов на поправку! Ми з мамою почали плакати, на цей раз від щастя!
