«Тато, відкрий ми дуже промокли. На дворі падає дощ». – крі3ь сль0зи говорили діти

На вулиці падав дуже сильний дощ, я якраз поверталась додому із магазину. У під’їзді я побачила двох сусідських дітей, які стукали у двері. Їх як завжди не впускав додому батько.

 – Тато, відкрий ми дуже промокли. На дворі падає дощ. – крізь сльози говорили діти.

 – Що знову не відкриває?

Шестирічний Максим кивнув, а його трирічний братик тихенько плакав збоку.

 – Ходіть до мене. Зігріємося, дам сухий одяг переодягнути і нагодую вас.

Діти пішли за жінкою на два поверхи вище. Це був не перший раз коли батько дітей наnивався і забував про дітей. Дружина покинула Назара з двома маленькими дітьми і той з г0ря почав багато пити сnиpтн0го. Після випитих кількох пляшок г0рiлки чоловік засинав міцним сном, а діти  3алишалися самі під будинком.

Одного разу, діти були у мене аж два дні, бо їхній батько пішов у гості до друга, а додому повернутися забув. Коли безвідповідальний чоловік прийшов до будинку, то ще на мене сварився, щоб я не пхала свого носа у чужі справи.

У мене уже терпіння закінчилося, я не можу постійно дбати про чужих дітей, коли їх батько забуває про них. А якщо мене не буде вдома і вони будуть ночувати на дворі, або з дітьми щось трапиться.

Сьогодні ми знову достукатись до батька дітей не змогли. Я ввечері ще раз постукала у двері до Назара, але ніхто мені не відчинив. Я вирішила, що чоловік наnився і спить міцним сном. Дітей я поклала спати у себе вдома. А зранку знову пішла стукати у двері сусіда. Ніхто не відповідав і я запідозрила, щось лихе. Вирішила викликати поліцію.

За тридцять хвилин приїхала поліція і вони вибили двері. Назар лежав на дивані не рухався, хоч і був живим. Працівники поліції викликали швидку. Чоловіка забрали до лікарні, виявилось, у нього було сильне алк0г0льне 0труєння

Дітей залишити у мене, поки не вирішиться їхнє майбутнє. Мені прийшлось розповісти про поведінку Назара і про те, що діти залишаються без нагляду уже не перший раз.

Діти дуже переживали через те, що батька відвезли у лікарню. Максим запитав:

 – Якщо батько п0мре, то ми залишимось жити у вас? Ми не хочемо у дитячий будиHок. Я чув, що там дітей можуть розділити, а я не хочу жити без братика.

Хлопчик дивився на мене і плакав, а я не знала, що йому відповісти. Адже я не планувала усиновляти дітей. У нас з чоловіком були уже двоє своїх дітей, які виросли і переїхали окремо жити. Але ми допомагаємо їм фінансово. У старшої дочки має народитись дитина і я збиралась допомагати бавити малечу.

У нас з чоловіком досить важке матеріальне становище. Ми обоє на пенсії, хоч чоловік інколи підробляє сторожем на заводі.

Назар п0мер у лікарні. До мене прийшла жінка з органів опіки і піклування, вона запропонувала забрати дітей у дитячий будинок. Коли її слова почув Максим, він почав плакати і схопив мене за руку. Працівник соціальної служби побачила реакцію дитини і запропонувала всиновити дітей.

 – Олена Михайлівна, якщо ви погодитись всиновити дітей, то держава вам допоможе матеріально. Зараз людям, які всиновили дитину виплачується допомога. – сказала соціальна працівниця.

Я вирішила почекати чоловіка з роботи і порадитись з ним, а тобі дати відповідь. Олег прийшов додому і я розповіла про пропозицію соціальної працівниці.

 – Погоджуйся, їм буде краще жити в нас, ніж у дитячому будинку. Якщо зробиш інакше, то будеш все життя жаліти і сумувати за дітьми. Ти вже звикла до них, вони майже кожного дня гостювали у нас. – сказав чоловік Олени Михайлівни.

 – Добре, хай діти живуть у нас.

Максим і його маленький братик живуть з нами. Державної допомоги, нашої пенсії і підробітку запропонувала чоловіка хватає на нормальне життя. Тай мені з дітьми добре, я ніби вернулась у минуле коли виховувала своїх рідних дітей.

Максим зараз вчиться у третьому класі, а його молодший братик ходить у садочок. Діти дуже розумні і слухняні. Я дуже щаслива, що усиновила їх.

Оцените статью
«Тато, відкрий ми дуже промокли. На дворі падає дощ». – крі3ь сль0зи говорили діти