Я зараз сиджу у декреті й знайшла собі невеликий підробіток дома. Але, щоб повноцінно працювати мені потрібен хороший телефон. Мій телефон вже старенький, часто сам по собі виключається і дуже висне. Близько двох місяців я мучилася з ним. Чоловік вирішив зробити мені сюрприз до дня народження — подарувати новий. Але це були дуже великі витрати для нас, бо ми заощаджуємо гроші.
Річ в тому, що живемо ми в одному домі з батьками мого Василя. В нього ще є молодша сестра, яка теж має свою сім’ю, але “мучиться” на орендованій квартирі. І тут справа навіть не у тому, що в домі місця немає, ні, вона просто не хоче жити з нами разом, хоче окремо. Але вона все ще прописана в батьківській хаті та діти її теж. Тому, одного разу ми зібралися і вирішили, що виплатимо сестрі гроші за її частину дому, і тоді вона докладе свої заощадження і зможе придбати собі квартиру, а хата вже остаточно буде наша.
Я впевнена, що свекруха дуже хоче, щоб донька жила з нею. Але, що поробиш, Олена не хоче. І від цього мамі не спокійно на душі. Тому-то вона постійно нас підганяє з цим питанням. Постійно в домі мова тільки про гроші й про нещасну Олену.
Зрештою, свекруха побачила мій новий телефон і сварки було не оминути. Вона кричала, що ми гроші тринькаємо, замість того, щоб Олені на квартиру відкладати. Звісно, за її логікою, винна у цьому всьому була я, але вона сварилася з Василем. Він у мене зазвичай дуже мовчазний, але тут не витерпів і сказав, що це його гроші і йому вирішувати, на що їх тратити. Мовляв, Олена живе ні в чому собі не відмовляючи, а ми повинні мучитися. А потім сказав те, про що ми з ним ніколи не говорили: “я візьму ті гроші, що назбирав, візьму дружину з сином і мм поїдемо звідси геть. Візьмемо собі квартиру в кредит, будемо працювати й виплачувати. А що, а я теж хочу, щоб моя жінка стала міською пані, я теж хочу квартиру. Тоді ви не зможете нас постійно шантажувати”.
Я чесно була шокована тим, що сказав чоловік. Але він правий. Нащо нам здалася та хата? Я хочу жити вільно, насолоджуватися життям зі своїм чоловіком і дитиною, а не все життя думати й переживати за те, що Олені тяжко живеться, бо ми їй гроші не даємо. Так хай переїздить в село до батьків, тут місця повно! Але ж вона не хоче!
Словом, через мій телефон виникла така сварка, яка по суті, розставила все на свої місця.
