Микола не дослухався до настанов мами. Він чекав, коли можна вже піти гуляти. Адже хлопці на вулиці чекають його. А мама не відпускає. Ображена говорить, що син у неї безжалісний, не допомагає. Вона прийшла з роботи стомлена, а у квартирі не прибрано. Речі розкидані, посуд не помита. Миколі вже не терпиться втекти, що слухати, все одно мама сама помиє і поприбирає.
Так завжди, коли мама на зміні, говорить сину, що потрібно зробити. Та Микола, як і сьогодні не дуже виконує настанови. Знає, що мама не довго сваритиметься, сама все зробить. От коли Миколі потрібні гроші, тоді робить усе і навіть більше, може й вечерю зварити. В такі дні мама задоволена, слухає її син.
Та одного разу не прийшла мама з роботи. Микола гуляв на вулиці, не звернув уваги, що мами немає. Коли увечері порозходилися по домівках, у квартирі тихо. Хлопець пройшов на кухню, мами немає. Вже вечір, надворі темно. Телефонний дзвінок вивів із задуми. Телефонували з лікарні. Мама в тяжкому стані. Аварія. Поїхав у лікарню, сидів син всю ніч біля мами. Та як це так? Чому вона не рухається, не говорить з ним, не сварить, що знову не прибрав у квартирі.
Шепотів щось Микола, просив у бога, щоб допоміг мамі одужати. Молитви не знає, та говорив як умів. Обіцяв, що віднині все допомагатиме, жодного разу мама не пошкодує за його вчинки. Усвідомив, як же страшно залишитися без рідної мами, коли сам іще школяр.
Наступного дня мама прийшла до тями. Микола вважає, що бог допоміг мамі вижити. Про свою обіцянку допомагати, не забуває, адже їх виконувати потрібно.
