Декілька днів тому ми прийшли у гості до сестри дружини. Ми до неї час від часу приходимо на вихідні. У Наталі і в нас є діти одного віку, моєму синові і племіннику дружини дев’ять років. Вони є не тільки братами, але найкращими друзями.
Ми сиділи за столом коли Іван сказав моєму синові, що бабуся подарувала йому велосипед. Він почав ним хвалитись. Назар засумував, бо давно мріяв про велосипед, а ми не мали можливості його придбати.
– А чому бабуся мені не подарувала велосипед теж? Вона більше любить Івана? – запитав Назар.
Дружина почала заспокоювати сина і виправдовувати свою матір. А я у цей момент був розлюченим. Адже кілька тижнів тому до нас приходила у гості теща і вона принесла подарунок Назарові і це був светр. Галина Михайлівна знала про те, що наш син давно мріє про велосипед, але подарувала його Іванові. Я вважаю це несправедливим. Чому вона дарує одному онукові дорогі подарунки, а іншому дрібниці? Чим мій син гірший за сина Наталі?
У цей момент я хотів зателефонувати до тещі і влаштувати скандал. Дружина мене зупинила і пообіцяла поговорити зі своєю матір’ю.
Через декілька днів Світлана поговорила з Галиною Михайлівною. Після цієї розмови до нас прийшла теща і подарувала Назарові велосипед. Вона сказала, що планувала подарувати двом онукам велосипеди, але у магазині був у наявності тільки один велосипед синього кольору. А вона хотіла купити хлопчикам тільки такого кольору велосипеди.
Я розумів, що це лише виправдання і якби ми їй не зателефонували, то наш син не мав велосипеда і це несправедливо.
