Мене звати Іван, мені тридцять шість років. Я одружений і у мене троє дітей: Олегові – сім років, Марині – п’ять років, а Василині – три роки.
Живемо ми в невеликому місті. Спочатку ми жили у квартирі тещі, бо ми не мали грошей, щоб купити власне житло. Мені було дуже важко знаходити спільну мову з Валентиною Ігорівною, вона постійно була мною незадоволена. Літня жінка скаржилась, що я мало заробляю, не проводжу час з дітьми і не допомагаю дружині готувати їжу та прибирати. Але насправді це було не так. Коли я приходив додому з роботи, то одразу йшов до дітей і я з ними бавився та читав їм казки на ніч. Ввечері я дружині допомагав готувати їжу і прибирати у квартирі. Але тещі я не міг ніколи догодити.
Вона постійно сиділа на лавці з сусідами та розповідала усім, який у неї лінивий зять і як дочці не пощастило з чоловіком.
Коли дружина завагітніла втретє, то почувалась дуже погано і я почав усі домашні обов’язки виконувати сам. Я приходив з роботи і сам готував їжу, прибирав та прав одяг. А теща нічого не хотіла мені допомогти і поводилась, як завжди. Вона постійно мене критикувала і всім розповідала, який я поганий зять.
А потім я від дідуся успадкував будинок в селі і продав його, а на отримані гроші купив двокімнатну квартиру.
Коли ми переїхали, я був дуже щасливим. Я сподівався, що теща дасть мені спокій. Але я помилявся! Матір моєї дружини почала приходити до нас декілька разів в тиждень. Вона чомусь завжди приходила до нас коли я повертався з роботи.
– Я приходжу до онуків! – казала вона.
Але чомусь літня жінка не гралась з ними і не купувала їм подарунків.
Дружина просила не звертати увагу на поведінку своєї матері, але мені було важко це зробити.
Коли Василині виповнилось три роки дружина пішла працювати офіціанткою у ресторан. Я був дуже радий за неї. Діти вже підросли і вони уже вміють багато робити самі. Вони виховані, розумні, спокійні та слухняні.
Наталя запропонувала своїй матері сидіти з дітьми поки вона буде на роботі. Літня жінка одразу погодилась.
Але через тиждень теща підійшла до мене і сказала:
– Коли ти мені заплатиш гроші за те, що я сиджу з онуками? Чому ти здивувався? Невже, ти думав, що я з дітьми буду сидіти безплатно? Давай мені гроші, я задарма няньчити їх не буду.
Я був дуже здивований та не вірив своїм вухам. Ми дуже посварились і дружина підтримала мене. Теща тепер більше до нас у гості не приходить.
Дружина звільнилась з роботи і сидить з дітьми.
А декілька днів тому, я дізнався, що Валентина Ігорівна всім розповідає, що я не дозволяю їй бачитись з онуками. Не розумію, як можна так брехати?
