Тітка Марія розплющила очі й усвідомила, що настав ще один новий день.
З того часу, як лікарі повідомили їй про рак й сказали, що їй залишилося не більше двох місяців, Марія почала відраховувати дні до своєї смерті й тішитися кожній миті. Попри те, що Марії було вже 75 років, вона була при пам’яті й на своїх ногах, хвороба не давала їй спокійно й повноцінно жити.
Прокинувшись, Марія побачила, що нікого немає поруч. Від цього їй стало дуже тяжко на душі. Але потім вона згадала, що завжди була сама. Адже у неї не було дітей, не було чоловіка, нікого не було. Але цього дня якось по-особливому нестерпно було це усвідомлювати, бо це був день її народження, останній, який вона знову збиралася провести на самоті.
Останні кілька місяців тітка Марія проживала в будинку для літніх людей. Недобросовісні люди обманули її й відібрали у неї квартиру, втершись у довіру. Шукати справедливості не було сенсу, адже хто повірить старій жінці, яка добровільно підписала усі документи.
Сусіди пожаліли стареньку, купили їй все необхідне й відправили у притулок. Якби не вони, тітка Марія напевно доживала б своїх останніх днів на вулиці, в холоді та голоді.
У тому будинку, де вона жила, її все влаштовувало. Були сусіди, з якими вона могла потеревенити, її годували й доглядали. Але чомусь відчуття самотності наростало з кожним днем все більше й більше.
Тітка Марія одяглася й підійшла до вікна. Надворі випав перший сніг, а для неї — останній, хоча вона цього ще не підозрювала. Така погода навіяла на жінку спогади й Марія почала згадувати своє дитинство, батьків, навіть згадала сестру, з якою посварилася і не розмовляла вже близько 20 років. В чому була причина сварки старенька вже й не пам’ятала.
Відволікла її доглядальниця, яка кликала усіх на сніданок. Смачно поївши, Марія вирішила більше не сумувати й зайнятися чимось цікавим у свій день народження. В обід вона взяла газету й вийшла надвір, попри те, що на вулиці було холодно.
Марія сиділа на лавці й читала різні новини, як раптом почула, що хтось наближається, але дуже галасує. Здавалося, що це діти. “Але звідки тут діти”, — подумала собі старенька. Коли жінка повернулася, то побачила, що до неї прямують якісь люди. Це точно до неї, бо більше нікого на вулиці не було. Тоді якась жінка викрикнула її ім’я й помахала рукою. Коли Марія зрозуміла, хто це, їй аж мову відняло. Це була її молодша сестра Галя зі своєю донькою та внуками.
Сестри поводили себе дуже ніяково, але, трішки помовчавши, розплакалися й міцно обійнялися. Потім признали, що їхня образа була не варті кількох десятків років страждань.
Того дня Марія була найщасливішою на світі, адже побачилася й перепросилася зі своєю найближчою людиною. Їй наче камінь з душі впав. А наступного дня Марії не стало.
