Того вечора ми ніяково перекинулися кількома фразами, ніби зовсім чужі. Але я відчув, що вона дуже хоче поговорити, розповісти про все, чим жила ці довгі роки, лише не знає, з чого почати і як розбити ту стіну, яка з’явилася між нами. Тоді нам так і не вдалося поговорити. Вже через кілька днів, від наших спільних друзів, я дізнався, що вона досі caмoтня.

Мої батьки, як дуже компанійські та щирі люди, завжди мали справжніх друзів, з якими було приємно зустрітися, поговорити про життя, пожалітися і посміятися. А, коли всі завели собі сім’ї, діточок — зустрічатися стало ще цікавіше. Ми неодноразово виїжджали на пікнік великою компанією. Одна з поїздок стала такою, що докорінно змінила моє життя, навіть якщо я тоді цього не до кінця усвідомлював. Мені було років десять, коли батьки взяли мене з собою на озеро, за місто, де зібралася вся компанія. Там мене познайомили з дівчиною, на вигляд такого ж віку, що і я. Скажу одразу, я — по натурі дуже сором’язливий і нерішучий хлопець. Але з нею ми одразу подружилися і я відчув себе, на диво, легко. Вона була моєю протилежністю: весела, шумна, багато і швидко говорила, постійно тягала мене за руку. Цього дня я вперше так багато сміявся і, взагалі, так весело проводив час.

Через кілька років сталось так, що вона перевелась у мою школу. Її батьки купили квартиру у нашому будинку. Відтоді ми ще більше часу проводили разом, завжди разом ходили до школи, у нас появились спільні друзі. Ми росли пліч опліч, знали секрети, мрії та плани один одного, і взагалі, я відчував, що вона єдина, хто розуміє мене. Одним словом — ми були дуже близькими друзями.

Коли прийшлось вступати в університет, вона обрала той, що знаходився в іншому місті. Я був готовий залишити все і поїхати поступати в інше місто, тільки б не втрачати зв’язок з нею, але не наважився, тим більше батьки були проти. Напевно, тоді я й зрозумів, що вона уже давно для мене не просто подруга. Але я їй про це так і не сказав.

Так і сталося, вона поїхала вчитися в інше місто, а там — нові друзі, знайомства, вечірки. Ми почали віддалятися, вона все частіше відхиляла мої дзвінки, а потім я дізнався, що у неї появився хлопець і там усе серйозно. Я довго набирався рішучості, аби сказати їй, що вона мені подобається, подобається ще з першої зустрічі. Але вже було пізно. Я відступив.

Після цього я ще довго не міг почати серйозних стосунків.

Пройшло понад 10 років, як я знову зустрів її. Вона приїхала провідати своїх батьків. Вона приїжджала й раніше, але ми не бачились. А цього разу я якраз повертався додому з роботи, як побачив її біля під’їзду. Ми ніяково перекинулися кількома фразами, але я відчув, що вона дуже хоче виговоритися, розповісти про все, чим жила ці довгі роки, лише не знає, з чого почати. Цього вечора нам так і не вдалося поговорити. Вже через кілька днів, від наших спільних друзів, я дізнався, що вона досі самотня, а з тим хлопцем у них так нічого й не склалося.

Не знаю, де була уся ця рішучість раніше, але я зібрався і поїхав за нею (на той час вона вже повернулася назад у своє місто). Я знайшов її у соцмережах і одразу написав, що хочу зустрітися, на що вона відповіла, що теж має що мені сказати. Як тільки ми побачили один одного, тут все стало зрозуміло без слів.

Тепер у нас своя міцна сім’я і двоє діточок. Кожного разу, коли згадую нашу історію думаю, чи потрібно було стільки чекати й мучитися?

Оцените статью
Того вечора ми ніяково перекинулися кількома фразами, ніби зовсім чужі. Але я відчув, що вона дуже хоче поговорити, розповісти про все, чим жила ці довгі роки, лише не знає, з чого почати і як розбити ту стіну, яка з’явилася між нами. Тоді нам так і не вдалося поговорити. Вже через кілька днів, від наших спільних друзів, я дізнався, що вона досі caмoтня.