Я довго не думала, вирішила й одразу втілила в життя. Ось так. Раптово. Я забрала маму жити до себе додому. Назавжди. Я прийняла свою постарівшу, кволу матусю, яка психологічно не витримала самоізоляції. Якби вона була не сама, як би тато не пішов так рано, може і їй морально було б легше, та трапилося так, що за нею необхідний догляд. А я не проти! Я люблю її усім серцем, вона все своє життя дбала про мене.
Коли я приїхала по маму і ми почали збирати її речі, то вона взяла невеличку ситцеву торбинку з в’язаними речами, нічну сорочку і колготки. А ще прихопила для чогось вишиту наволочку на подушку та простирадло. Я не розуміла для чого, але в мене місця достатньо, якщо її це втішить – хай забирає з собою.
Вона у мене довгожителька, недавно стукнуло вісімдесят п’ять. Вже старенька, але тепер наче мала дитина. Помаленьку, обережно ходить, щоб не спіткнутися. Щоб переступити через поріг, обов’язково зупиниться, тримаючись за одвірок потихеньку переставить ніжки. Пальці на руках стали тендітнішими, бо дуже схудла. І хоч обручка постійно спадає, мама не поспішає її знімати, хоча й батька вже давно нема. Постійно поправляє її пальцями, перевіряючи, чи та ще на місці.
Після того, як не стало її чоловіка, мого тата, вона трималася, не впадала у відчай, і просто продовжувала жити. Мабуть, готувала себе до цього і просто змирилася. Та карантин усе змінив, він її зламав. Вона просто не витримала морально. Приїхавши до мене, нарешті змогла видихнути, розслабитись і дозволити собі стати наче малою дитиною, про яку потрібно піклуватися.
Вона щодня частує мене смачною вечерею, пече печиво, або пиріжки й готує малиновий чай. Це мене завжди переносить у моє дитинство. Мама кожного разу дуже тішиться, коли я нарешті повертаюся з роботи додому і завжди тепло мене зустрічає.
Вона найрідніша людина для мене, і мене зігріває думка про те, що я не залишила її на самоті у найважчий момент, і в останні роки її життя я буду поруч. Я б ніколи собі не пробачила, як би вчинила інакше. Матусю, ти на завжди залишишся у моєму серці. Ти той промінчик, який до кінця днів грітиме мою душу.
