В Ніни Іванівни 20 років тому сталась прикра історія. Її 17-річна дочка Катя завагітніла від хлопця, якому було 19 років. Дочка тільки пішла в 11 клас. А влітку в бабусі в селі й спробувала перші стосунки. Дівчина завагітніла, боялась спершу сказати матері, відверта розмова з хлопцем закінчилась тим, що хлопець відмовився від неї та дитини.
Дівчина була в розпачі. Одного вечора, коли Ніна Іванівна повернулась з роботи, дочка в усьому їй зізналась. Батько дівчинки покинув родину, коли Каті ще було 6 років. Тому ближчої людини, ніж мама в дівчини не було.
Катя плакала, у неї тремтіли руки, але нарешті вона наважилась розказати все мамі:
Мамо, у нас з Андрієм в серпні стались перші інтимні стосунки.Я вагітна. Вже третій місяць. Він відмовився від мене та дитини. Ми йому не потрібні. Я так помилилась, мамо. Я зламала собі життя. Ця дитина мені теж не треба. Завтра ж піду в лікарню.
Після слів дочки Ніна Іванівна не знала, на якому вона світі. Ледве вмовила почекати дочку з походом до лікаря, а сама раненько наступного дня поїхала першим автобусом в село до бабусі Андрія, аби все їй розказати та взяти контакти його батьків.
Бабуся Андрія була шокована від такої новини, що Катя вагітна від її онука. Але дитина на винна. Бабуся дала адресу та номер телефону батьків Андрія.
Ніна Іванівна йшла до них додому з повною рішучістю, щоб Андрій вчинив в цій ситуації як справжній чоловік, а не сопливий хлопчисько, який після того як нашкодив, ховається за материну спідницю.
Батьки Андрія після розмови з Ніною Іванівною були такої ж думки, як їхній син.
Треба було краще виховувати дочку. Бути цнотливою, стриманою. Не мати стосунків до шлюбу, а не в 17 років волочитись зі старшим хлопцем по селу,-вичитували Ніну Іванівну “недосвати”.
Ніна Іванівна після тих жахливих слів зрозуміла, що там нема з ким говорити. А вона сильна, дочці дасть раду й з майбутньою дитиною допоможе. А Бог все бачить. Як так можна обійтись з рідною кровинкою?
Ледве-ледве мати вмовила Катю не робити гріха. Дівчина закінчила школу екстерном, і народила здорову дівчинку Іринку.
Катя вступила на заочне навчання в педагогічний університет на психолога. Дочкою займалась, але в більшості після повчань матері, що дитина все відчуває й що Катя власними ж руками вирощує в доньки “комплекс небажаної дитини”.
Минали місяці. Поки однолітки Каті гуляли в клубах та проводили безтурботні молоді студентські роки, молода мама гуляла у парку з візочком.
Андрій так і не одумався повернутись, тільки одна його бабуся приходила провідати правнучку, допомагала грошима, гостинці приносила. І їхала плачучи додому.
Минули роки. Катя закінчила навчання, влаштувалась працювати в школу. Іринка росте дуже розумною дитиною. Має хист до навчання, а Ніна Іванівна дуже радіє тому й мріє, як вона піде вчитися, здобуде вищу освіту і буде мати перспективне майбутнє.
Для Каті байдужі успіхи власної дочки. У неї цілковита апатія до життя. А все тому, що за ці роки не зустріла достойного чоловіка. Всі її однокласниці щасливі в шлюбі. Мають чоловіків за якими почуваються фінансово та емоційно в безпеці.
Одного дня Ніна Іванівна зайшла в кімнату до Каті аби поговорити. Катя сиділа на дивані з келиком в руках. По її щоках текли сльози.
Доню, що сталось? Хто тебе образив?
Нічого не сталось. Своє життя я зруйнувала сама! Даремно я тебе послухала, і погодилась залишити дитину. Так би життя моє склалось інакше.
Доню, як ти можеш таке говорити? Отямся! Подивись, яка в тебе красунечка росте.
Так, мамо, росте, і з кожним днем стає все більшою схожою на того зрадника Андрія! Дивись на неї вже не можу…
Ніну Іванівні після слів дочки, як хто холодною водою облив. І жінка не знає, як переконати дочку. І де знайти достойного чоловіка для неї, аби вона не почувалась самотньою.
