В одну мить я зрозуміла, що втомилася. Втомилася працювати цілодобово.
Я і хороший працівник на роботі, і відмінна мама і дружина вдома. Крім того ще кухарка, прибиральниця і купу іншого.
Я після роботи також приходжу втомлена. Та чи мене хтось хоча б раз пошкодував? – Ні!
Вдома на мене чекає гора посуди, пустий холодильник і суцільний безлад.
Виходить, що я працюю у дві зміни. Сплю лише кілька годин, лиш би все встигнути.
А от мій чоловік, як вільний птах. Його нічого не цікавить. Він лише відмовляється, що він працює і втомлюється.
Так, а я мабуть на роботу не ходжу і не втомлююся.
Коли прошу його допомогти, то він тікає з дому і сидить собі в парку та любується природою.
От я не розумію, невже так важко взяти порохотяг і пройтися по кімнатах, чи начистити картоплі.
Так ж все можна робити вдвічі швидше і залишитися у гарних стосунках.
От лише мій чоловік звик, що я в нього рабиня, чи то служанка.
Того вечора він прийшов і одразу з порогу гукнув:
– Погода така гарна. Я після роботи пройшовся пішки і дуже голодний. Що ти приготувала? Розігрівай!
А я лежала втомлена і з температурою. Сил майже не мала, лише відповіла, що для дітей є свіже пюре, а для нього вчорашній плов. Навіть не встигла сказати, що маю погане самопочуття, як на мене посипалися нецензурні слова, що я нічого не можу приготувати чоловіку, який прийшов з роботи.
Тоді я не витерпіла. Попри поганий стан свого здоров’я, я таки підвелася з ліжка, взяла нашу велику валізу і скинула туди увесь одяг чоловіка. Тоді я виставила її за поріг і його виштовхала.
На останок додала:
– Міг би хоч раз мені допомогти, я також не робот!
Він мовчки пішов і за три місяці жодного разу не зателефонував. Миритися, мабуть, не хоче і на дітей чхати хотів.
Швидше за все, зберу пакет документів і подам до суду, щоб нас розлучили. Життя у нас точно вже не буде.
