Я росла, на перший погляд, у звичайній сім’ї. Мама працювала продавцем у продуктовому магазині, а тата я майже не пам’ятаю, він помер, коли мені було 7 років.
Мама з татом дуже часто сварилися, зазвичай через мене. Коли я мимоволі ставала свідком цих сварок, чула, як тато згадував моє ім’я і від того розуміла, що якось причетна до причини їхнього конфлікту.
Все своє дитинство я не отримувала тієї такої необхідної дози материнської любові. Мама завжди відштовхувала мене, взагалі ніяк не відповідала на мої прояви уваги. І через це я мучилася, бо не розуміла, чому так. Чому в інших дітей батьки люблячі, турботливі, а в мене — ні. Чому інші дівчата можуть поговорити зі своєю мамою про все на світі, порадитися про щось, а я до своєї навіть підійти боюся, щоб вкотре її не рознервувати й не посваритися.
Це все обернулося тим, що зараз я виховую вже двох своїх дітей і занадто опікую їх. Я намагаюся дати їм всю свою увагу і час, а зазвичай цієї уваги забагато. Я набридаю своїм дітям. Їм не подобається, що я намагаюся контролювати все їхнє життя, кожен крок. А я інакше не можу, боюся, що діти будуть відчувати себе самотніми, як я колись у їхньому віці. З чоловіком історія така ж.
І тільки недавно я дізналася причину того, чому мама так до мене відносилася. Я не є її рідна донька, мене народила інша жінка й покинула. І цією іншою жінкою була рідна молодша сестра моєї мами. Давним-давно вони посварилися й перестали спілкуватися. Моя біологічна мама завагітніла від свого хлопця й народила мене. Але я їм мішала й через мене вони не змогли вжитися разом. Мій біологічний батько покинув нас з мамою, а незабаром мама теж мене покинула, виїхавши закордон.
Мене, однорічну дитину, взяла до себе мамина рідна сестра, яка й стала моєю мамою на решту життя. Вона мені пояснила, що ніколи не хотіла дітей, вона не любила дітей, але мене їй стало жаль.
Ось так я дізналася, що стільки років я жила брехнею, що батьки мені й не батьки. Якби я дізналася це раніше, може б не вимагала від них стільки любові й уваги до себе. Я б змирилася з тим, що мала і дякувала б їм кожен день, що не залишили мене десь на вулиці чи в дитячому будинку.
Я думаю, мама любила мене, тільки не хотіла показувати свої почуття. Лише перед смертю, коли вона розповіла мені всю цю історію й простягла руки, щоб обійняти, я відчула все те тепло, яке вона стільки років у собі стримувала. Але чому стримувала, я так і не зрозуміла. Невже це все через образу на молодшу безвідповідальну сестру, себто мою біологічну матір?
