“Ти маєш розлучитись з цим бідняком і залишишся жити у моїй квартирі! А як не послухаєшся підеш жити з ним на вулицю!”- кричала до доньки мати.

Мене звати Василина Іванівна і я живу разом з дочкою у двокімнатній квартирі у столиці. Я дуже люблю Наталю і пишаюсь нею. Вона у мене дуже розумна і гарна. У школі вона вчилась дуже добре і вступила в університет на бюджетну форму навчання. А потім знайшла дуже хорошу роботу. Вона завжди мені допомагала вдома і слухалась мене.

Я мріяла, що дочка знайде хорошого чоловіка і я зможу доглядати онуків. Але на жаль мої мрії не справдились. Коли вона привела додому свого кавалера я жахнулась. Він був простим хлопцем з села із бідної сім’ї. У нього навіть вищою освіти не було, він працював вантажником. Після того, як Павло пішов я довго говорила з дочкою та просила її розстатись з ним. Мені здалось, що вона мене послухалась, але я помилялась.

Через чотири місяці вони прийшли до мене і сказали, що будуть одружуватись, бо Наталя чекає на дитину. Я зрозуміла, що хлопець спеціально закрутив голово моїй дочці, щоб переїхати жити у столицю. Молоді люди сказали, що будуть жити у мене і мені прийдеться жити під одним дахом з цим хлопцем.

Наталя переконувала мене добре ставитись до її майбутнього чоловіка. Я зрозуміла, що моя дочка любить його і пообіцяла стримувати себе та ставитись добре до нього.

Павло виявився працьовитим хлопцем. Він після роботи допомагав дружині готувати їсти і прибирати у квартирі, відремонтував сантехніку і шафу. Я декілька разів починала на нього сваритись, але він усе залагоджував і я не мала причини, щоб вигнати його з квартири.

Згодом народилась онучка і я допомагала дочці доглядати за нею. Я тоді твердо вирішила, що маю здихатись зятя. Я допоможу Наталі виховати дитину і Павла нам не потрібно. Але все, що я не робила не давало результату, бо він завжди загладжував гострі кути.

Одного разу я вирішила, що я більше не дозволю жити зятю у своїй квартирі. Я сказала, що дочці, що вона має вигнати свого чоловіка, бо я не хочу жити з ним під одним дахом. Вона відповіла, що ніколи не вижене його. А якщо він піде, то вона з ним піде.

Я дуже розлютилась на неї і почала кричати:

– Ти маєш розлучитись з цим бідняком і залишишся жити у моїй квартирі! А як не послухаєшся підеш жити з ним на вулицю!

Наталя розізлилась на мене і разом з сім’єю поїхала з моєї квартири. Минуло уже декілька місяців і я не бачила дочку та онучку. Я впевнена, що вона до мене повернеться, бо вона зрозуміє, що цей селюк їй не рівня.

Оцените статью
“Ти маєш розлучитись з цим бідняком і залишишся жити у моїй квартирі! А як не послухаєшся підеш жити з ним на вулицю!”- кричала до доньки мати.