Ти нічого не робиш! Я гроші додому приношу, тягну тебе – неробу, а ти коханому чоловіку нормальний сніданок приготувати не можеш!

Мій чоловік почав вит ирати об мене ноги. Раніше я працювала і приносила гроші додому. Почалися масові скорочення. Мене звільнили. Чоловік мене заспокоював. Він запевняв, що його грошей на нас вистачить. Мене просив не працювати, а сидіти вдома з дитиною. Я довго не погоджувалася. Звикла мати свої гроші. Чоловік продовжував вмовляти. Довелося погодитися.

Через пів року, чоловік втратив глузд. Він почав говорити:

  • Ти нічого не робиш! Я гроші додому приношу, тягну тебе – неробу, а ти коханому чоловіку нормальний сніданок приготувати не можеш!

Я все робила. В нас в будинку панувала ідеальна чистота. Я готувала повний холодильник їжі, постійно прибирали чи прасувала речі. «Відпочивала», коли займалася з дитиною. Я постійно щось робила. В мене не було вільної хвилини. Чоловік вважав, що чистота в домі підтримується самостійно. Само воно все робиться!

В мене урвався терпець. Я пішла працювати в аптеку. Платили чотири тисячі гривень. Мені цього вистачить. Я склала повний список своїх послуг:

«Готування їжі – 100 гривень. Якщо потрібно купити продукти, то гроші на них дає чоловік.

За похід в магазин – ще 100 гривень.

Вологе прибирання – 200 гривень.

Прання речей – 100 гривень. Побутова хімія за рахунок чоловіка.

Прасування одягу – 50 гривень.

Чистка взуття – 200 гривень.

Полити квіти – 50 гривень».

Чоловік лише посміявся з цього списку. Він сказав, що йому дешевше клінік замовити. Я погодилася. Моє рішення тверде. Я бажала його провчити.

За квартиру ми платили порівну. Я купувала продукти окремо: на себе та дитину. Чоловік встав зранку і, як нічого не бувало, запитав:

  • Де сніданок?

Я витягла листочок зі списком цін і спокійно вказала пальчиком на суму. Чоловік мовчав якусь мить, а потім сказав:

  • Сам приготую.

Моє життя ставало тільки кращим. В мене з*явилася робота та круг спілкування. Я приходила додому з посмішкою. Не потрібно стояти біля плити годину чи прибирати смітник, який розвів чоловік. Він ходив з кислим обличчям.

  • Я правильно розумію, що вечерю ти теж не готуватимеш? – Поцікавився чоловік.
  • Ага! – Весело промовила я.

Чоловік мовчки повернувся в кімнату. Він не вечеряв. Схоже, йому важко почистити собі картоплю і зварити її. Я приготувала поїсти собі та дитині. Ми гарно повечеряли, розмалювали котика й, після теплої ванної, лягли спатки.

Новий розпорядок дня йшов мені на користь. З*явилось більше вільного часу. Я змогла сходити зробити нігті. Пройшлася по магазинам, щоб купити новий одяг для донечки. Прикупила їй нових розмальовок. Донька давно хотіла маркери. Вони якісь незвичні. Чоловік забороняв їх купляти, бо «триста гривень на якусь хрінь – забагато». Тепер я могла здійснити мрію донечки. Вона безмежно раділа. Всі вихідні ми малювали море новими маркерами.

Чоловік нічого не робив в квартирі. Він не готував собі їжу. Купував вермішель швидкого приготування, пельмені чи вареники. «Страву» заливав соусами і травив цим свій шлунок. З донькою чоловік не займався. Мої зовнішні зміни постійно коментував. Йому все не подобалося. Зовнішність чоловіка, ставали тільки гірше. В нього з*явилися синяки під очима. Його одяг був брудним. Взуття обліпила багнюка. Очі постійно червоні та злі. Я дивилася на нього і не пізнавала. Це дійсно мій чоловік?

Після місяця нового життя, я задумалася про розлучення. Зарплатню мені підняли. Тепер я отримувала шість тисяч гривень. Цих грошей буде замало, якщо ми будемо жити окремо. Я влаштувалася санітаркою в лікарню. Тепер мала, в сумі, дев*ять тисяч. Цього вистачить.

Я зняла квартиру, забрала донечку і переїхала. Мій чоловік не дзвонив мені три місяці. На четвертий, він написав приїхав до нас додому. Розмову почав з «чудового» запитання:

  • Ти довго будеш дурницями маятися? Якусь роботу знайшла, з квартири пішла. Ти коханця завела? Кажи прямо! Якщо це не так, то чому ти не вдома? Повертайся і виконуй свої обов*язки!

Чоловік виглядав погано. Він схуд. Від нього не приємно пахло. Очі бігали з кутка в куток. Я вигнала його і зачинила двері. Схоже, пора подавати на розлучення.

Оцените статью
Ти нічого не робиш! Я гроші додому приношу, тягну тебе – неробу, а ти коханому чоловіку нормальний сніданок приготувати не можеш!