Сьогодні до мене прийшов двоюрідний брат і розповів мені, що до нього дзвонив Іван та повідомив йому страшну новину. Молодий чоловік попросив мене присісти і сумним голосом сказав:
– Твій батько пішов від нас на небеса. Співчуваю тобі.
Мені від його слів стало дуже погано і здавалось ніби це страшний сон. Я довго не міг усвідомити, що батька більше немає з нами.
Я зателефонував до доньок і вони почали плакати:
– Батьку, ми не встигнемо приїхати до дідуся, щоб попрощатись. Ти також не встигнеш на похорони, бо вони через дві години, а тобі у інший кінець країни їхати потрібно.
Я навіть не подумав, що мені потрібно їхати автобусом дев’ять годин. Через дві години похорон і я не зможу там бути.
Колись я завжди жив з батьком, аж поки йому не виповнилось сімдесят років. Він у мене дуже розумним, відповідальним і добрим був. Але одного дня у нього почались проблеми зі здоров’ям, він почав усе забувати і через це ми сварились. Я його перестав впізнавати, він говорив, якусь нісенітницю, а потім мене, дружину і дітей виганяв з дому. Я бачив, як Мирослава через нього плаче, а мої діти лякаються, тому я вирішив попросити брата забрати батька до себе.
Останній раз ми сварились через годинник, який у нього я нібито забрав. Але у нього немає годинника, він уже десять років його не носив. Він перерив усі кімнати і повикидав мій та моєї дружини одяг з шафи. Ось тоді я і зателефонував Іванові та сказав, що не можу жити разом з батьком.
– Ти нічого у цьому світ і нічого не зробив сам, усе тобі батько дав, – сварився на мене брат, – Зараз живеш у будинку батька і навіть не хочеш його бачити. А колись він тебе на ноги поставив, оплатив навчання в університеті і роботу допоміг знайти. А тепер ти його з дому виганяєш! Я його до себе заберу, але більше ти не матимеш брата і батько до тебе не приїде. Ти більше ніколи зі мною і ним не побачишся!
Після цієї розмови ми з братом не розмовляли шість років. Мої доньки підросли і зараз вчаться в університеті, а дружина пішла від мене до іншого. З Іваном спілкувався мій двоюрідний брат та завжди розповідав, як у них справи. Нелегко брату було із батьком, але він ніколи не скаржився. Він завжди його до лікарів возив, бо хотів врятувати. Напевно, він кращий син, ніж я. Непотрібно було мені так легко здаватись і відвозити батька так далеко.
Сьогодні похорони і я не зможу приїхати на них, щоб попрощатись. Я думаю, що брат спеціально повідомив новину так пізно, щоб я не міг вчасно приїхати.
Жаль, що так вийшло. Був у мене батько, а тепер немає і я навіть не помирився з ним. Потрібно було купити йому годинника, а не кричати на нього. Усі ці роки я не розмовляв з ним через дрібниці, а тепер його немає і пізно виправити цю помилку.
