“Ти сама хотіла дитину! Тому сама і давай собі раду, а я маю сина — мені вистачить”, — ось що відповів Галі її чоловік, коли вона народила донечку.

Моя подруга вперше вийшла заміж зовсім молодою, ще на першому курсі університету. Та ненадовго. Розійшлася швидко та погано. Сварилися, прозивалися та нарікали один на одного, звинувачуючи у всіх гріхах.

Після розлучення Галя почала заводити легкі відносини, без зобов’язань та серйозних намірів. Працювала, але робота йшла абияк. Кожний день ресторани, кафе, кіно. Вільне життя почало затягувати все більше й більше.

Створювати свою сім’ю вже не хотілося. Здавалося, що так жити легше та веселіше. Але випадково вона зустріла мужчину, старшого на десять років, але досить пристойного. Почали жити разом. У Романа була своя квартиру в центрі міста. Життя стало налагоджуватися.

Роман має престижну роботу та досить добре заробляє. Він теж мав негативний досвід — був у шлюбі й має вже дорослого сина. Син живе окремо, а колишня дружина перебуває за кордоном. Роман дуже любив сина, допомагав йому ставати на ноги, підтримував фінансово та морально у всьому.

Спочатку Галині це дуже подобалося, адже це правильно — підтримувати своїх дітей завжди та у всьому. Я теж переконувала її, що це — порядність і відповідальність. Так і має бути.

Але все почало виглядати по-іншому, коли Галина захотіла народити дитину. Адже сім’я без дитини — це неповна сім’я. Та й Галині вже за 30. Роман почав переконувати її, що можна щасливо прожити й без дітей, що він вже досить старий, щоб з малечею бавитися.

А Галя вже дуже хотіла своїх діточок, але чомусь не виходило. Вона почала хвилюватися, звернулася до спеціалістів. Років п’ять ніхто не міг допомогти. Дуже важкий був період для Галини. Певно, тільки для неї, бо Роман дуже тим не переймався. Ніби не заперечував відкрито, але й бажання дуже не виявляв.

Галі було дуже важко самій проходити цей шлях, але незабаром її мрія збулася — вона народила дівчинку. Її радості не було меж, радів і Роман. Все налагодилося, донечка росла. Роман працював і забезпечував сім’ю. Але уваги та любові Галині з донечкою бракувало завжди. Коля вона звертала увагу на це, чоловік відмовчувався, але так нічого не змінилося. А одного разу так і відрізав:

— Ти сама хотіла дитину! Тому сама і давай собі раду, а я маю сина — мені вистачить!

Галина була ошелешена. Думала, що добре знає Романа, думала, що він порядний. Але що тут поробиш. Почала відвідувати психологів, щоб знати, як діяти в ситуації, коли чоловік не сприймає свою дитину. Порадили, що треба почекати, дати йому час осмислити свою роль татуся. А скільки чекати? Рік, два, а може більше? А тут ще подруги почали доймати:

— А чому ти завжди з дитиною сама? А чому Роман не допомагає?

А що Галя може сказати — працює, хоче багато заробити. А у самої на душі дуже боляче. Любити ж не заставиш.

Хотілося б, щоб у дитини був рідний батько поряд, але не впевнена, чи зможе так довго терпіти. Вона ще може бути щасливою мамою та дружиною з чоловіком та донечкою, яку вона так довго чекала. Що їй робити, розійтися з Романом і залишитися з донечкою? Може зустрінеться ще хтось, хто буде любити їх обох і оберігати.

Оцените статью
“Ти сама хотіла дитину! Тому сама і давай собі раду, а я маю сина — мені вистачить”, — ось що відповів Галі її чоловік, коли вона народила донечку.