Олеся народила дитину коли їй було п’ятнадцять років. Батьку дитини виповнилось шістнадцять. Вони ще були школярами і після народження немовляти розійшлися. Коли дівчина зрозуміла, що Назару не була потрібна ні вона, ні дитина, то і сама не захотіла виховувати дочку. Наталю виховували дідусь і бабуся. У сімнадцять років дівчина поїхала у сусіднє місто вчитись в університет, там і залишилась жити. А про дитину не згадувала і не дзвонила додому.
Батько і мати Олесі пробували додзвонитись до неї, але вона не хотіла з ними розмовляти. Вони не розуміли, як можна було покинути свою дитину і не цікавитись нею?
Галина Михайлівна і Василь Васильович дбали про онуку. Завжди гарно годували і одягали дівчинку, водили на різноманітні гуртки. Дідусь працював електриком і отримував пенсію, а бабуся також отримувала пенсію, тому грошей для нормального життя їм було достатньо. Дівчинка росла щасливою дитиною і завжди слухалась старших. Зараз вона дуже вдячна їм, за хорошу освіту і добре відношення до неї.
Коли Наталі було двадцять років, то у двоюрідної сестри народилась дитина і вона покликала у гості родичів. Олеся також прийшла на хрестини. За цей час, жінка встигла вийти заміж і народити двох дітей. Старшому хлопчику було дев’ять років, а молодшому – п’ять. Дівчина дуже хотіла познайомитися з своєю біологічною мамою і двома братами. Вона також вирішила дізнатися, чому жінка залишила її маленькою і протягом двадцяти років з нею спілкуватися.
Наталя дуже любила дідуся і бабусю, але за мамою завжди сумувала. Якось, вона знайшла фотографії матері і вибрала одну, яку завжди носила із собою.
На хрестинах Олеся розмовляла з родичами і всім розповідала, які чудові у неї сини. Дівчина почула розмову і підійшла до матері.
– Мамо, а ти про мене забула? Я теж твоя дитина. – сказала Наталя.
– Ні, ти – це наша з твоїм батьком помилка. Потрібно було робити аборт, а не народжувати тебе. – сказала жінка і пішла.
Минуло десять років, Наталя вийшла заміж і народила двох дітей. У неї була щаслива сім’я. Одного вечора, до неї подзвонили із невідомого номера:
– Доброго вечора. Це твоя мама дзвонить, мені дідусь дав твій номер телефону. Знаю, що живеш ти сім’єю живеш у місті не далеко від коледжу прикладного мистецтва, де буде вчиться твій молодший брат. Може Олег поживе у тебе? Ви ж родичі. Бо навчальний заклад далеко від нас, а платити за гуртожиток чи орендувати квартиру мені дуже дорого. – розповіла жінка.
– Я не буду тобі допомагати. Ти говорила, що я є помилкою, яку ти зробила у молодості. – відповіла дочка і виключила мобільний телефон.
На вихідні Наталя з чоловіком і дітьми поїхала у гості до дідуся з бабусею. Василь Васильович запитав онуку:
– До тебе дзвонила твоя матір?
– Так, у середу ввечері. – відповіла жінка.
– І що вона хотіла? – запитав дідо.
– Не хочу про це говорити, я не буду їй допомагати.
– Можливо у неї якась біда?
– Вона ніколи про мене не дбала і не цікавилась, як у мене справи. Чому я маю їй допомагати?
Літній чоловік нічого більше не сказав, але подумав, що Наталя права. Мати не цікавилась дочкою і ніколи не дзвонила до них, щоб дізнатись чи потрібна їм допомога.
