У двадцять вісім років я став батьком двох нерідних дітей

Коли мені виповнилось двадцять вісім років я став батьком двох нерідних дітей. Зараз я дуже щаслива людина.

 – Назаре, зрозумій мене, я не можу вчинити інакше. Я не хочу, щоб мої племінники жили в дитячому будинку. Я маю їх забрати. – сказала мені дружина після того, як її сестра померла.

Василині було лише тридцять чотири роки коли вона разом з чоловіком загинула у автомобільній аварії.

У двох маленьких дівчаток не було інших родичів, які б могли їх удочерити, окрім моєї дружини. Був ще дідусь, але він був дуже стареньким, тому йому не дозволяли забрати дітей. Я розумів свою дружину, бо я на її місті зробив те саме. Але я психологічно не був готовий, щоб стати батьком двох нерідних дітей. Але мені прийшлось погодитись і змиритись, іншого виходу не було.

Через два тижні додому Наталя приїхала додому не сама, а з двома племінницями. Спочатку дівчатка дуже боялись і соромились нас. Вони соромились говорити навіть зі своєю тіткою, хоч і прекрасно її знали.

 – Назаре, усе буде добре. Діти звикнуть до нас. Вони були деякий час у дитячому будинку, тому поводяться дивно. Усе в нас буде добре! – заспокоювала мене дружина.

Спочатку дівчатка уникали мене і погоджувались зі всім, що я їм пропонував. Мені зовсім не подобалось те, що вони мене бояться. Одного разу я насварився на них і сказав, що вони мають перестати соромитись та мають говорити все, що думають. А діти розплакались і розповіли, що у дитячому будинку сказали поводитись тихо, бо ми їх знову повернемо туди. Я їх обняв і сказав, що ми їх туди ніколи не повернемо. Дівчатка мені повірили і з того часу вони більше не соромляться.

Мене підвищили на роботі і я почав добре заробляти. Ми купили дітям новий одяг і віддали на гурток бальних танців. Дівчата завжди підтримували один одного і були нерозлучні.

Минуло чотири роки. Несподівано до нас приїхав дідусь дітей. Він сказав, що може забрати старшу дівчинку до себе. Я був дуже здивованим і сказав, що не віддам дитину, бо сестер не можна розлучати, тому ми відмовились від пропозиції дідуся.

 – Вам потрібно подумати про власних дітей, а не виховувати чужих. – сказав він.

 – Ми любимо дівчаток і виховуємо їх, як власних дітей. – сказав я.

Моїй дружині стало погано після того, як дідусь пішов. Я дуже переживав за неї, тому викликав швидку допомогу. У лікарні сказали, що Наталя вагітна. Ми були дуже щасливими.

А через два місяці дідусь зателефонував до нас і сказав, що подарує нам свою двокімнатну квартиру. Ми були здивованими такому подарунку. Ми продали нашу однокімнатну квартиру і його двокімнатну квартиру та купили великий будинок недалеко від міста.

Через дев’ять місяців дружина народила хлопчика. Наші дівчатка допомагали Наталі доглядати за сином поки я був на роботі. Вони колисали дитину, гуляли з нею на вулиці і грались з нею іграшками.

Зараз я щасливий батько трьох дітей. Ми дуже їх любимо і робимо все, щоб у них було щасливе дитинство.

Оцените статью
У двадцять вісім років я став батьком двох нерідних дітей