У лісі Оля помітила, що за нею йде якийсь хлопчик. Як тільки Оля поверталася до нього, він мерщій ховався за дерево, чи кущі, ніби грався з нею.

Того осіннього прохолодного ранку Оля бродила по лісі. Після частих дощів гриби пішли в ріст. Іван, її чоловік, тими днями поводив себе як капризна дитина, бо впав з дерева й забив ногу. Він захотів грибної підливки, за її фірмовим рецептом, тому послав у ліс. В іншому випадку Іван би й сам нізащо не відмовився піти по гриби.

У лісі Оля помітила, що за нею йде якийсь хлопчик. Насправді, вона побачила його ще раніше, але думала, що дитина прийшла з татом, тому уваги цьому не придала. На вигляд малому було років 6.

Але дитина явно слідкувала за нею. І як тільки Оля поверталася, щоб запитати у нього, де його батьки, хлопчик мерщій ховався за дерево, чи кущі, ніби грався з нею. Оля дуже насторожилася і враз зупинилася. “А якщо він заблудився? Хто ж такого малого самого лишає?” — подумала вона собі. Вона розвернулася й пішла на зустріч тій дитині. Цього разу він не ховався й не тікав, лише мовчки стояв посеред вузенької лісової стежки.

Коли Оля підійшла до нього зовсім близько, аж вжахнулася. Дитина була дуже худенькою й змореною, в порваному одязі й майже боса! А на дворі вже брали перші приморозки!

— Синку, ти чому тут сам? Ти заблудився? — запитала жінка.

— Ні, — тремтячим голосом відповіла дитина.

— Як тебе звуть? І як давно ти тут бродиш?

— Володя.

І вмить його слова обірвалися й він втратив свідомість.

Оля не очікувала такого, але встигла його підхопити. Як тільки він впав їй на руки, вона відчула, що дитина аж горить. Жінка кинула те відро з грибами, взяла дитину на руки й побігла додому. Добре, що їхня хата від лісу всього в кількох десятках метрів.

Коли Оля з’явилася на порозі дому з хлопчиком на спині, Іван ледь з ліжка не впав, але не сказав ні слова, лише піднявся й допоміг жінці вкласти дитину в ліжко. А вона одразу взялася міряти його температуру й приводити малого до тями.

Коли жар трішки спав, Володя розплющив очі. Розпитувати дитину, що сталося, не було сенсу. Він був дуже ослаблений і не хотів нічого говорити.

Чоловік дивився на малого й тільки хитав головою, а Оля не відходила ні на секунду. Володя лежав і мовчки дивився у стелю. Олі вдалося його погодувати й одягти в старі дитячі речі, що залишилися їм від сина.

“Так діла не буде”, — подумав Іван й покликав Олю в бік. “Потрібно звернутися в поліцію й знайти його батьків, може його шукають” — сказав Іван. Так і вчинили.

Але вже у відділку хлопчик сам все розповів. Його мама давно померла, ні бабусі, ні дідуся немає, батько цілими днями пиячить. Він попросив його щось поїсти, а батько розізлився й сказав йому йти самому щось шукати. Так хлопчина добрів до лісу. В лісі він просидів майже два дні й дуже змерз, бо не встиг одягнути свої чобітки й куртку.

Якби не Оля, він би там і загинув, бо батько не збирався його шукати. Коли того горе-тата розшукали й привели, він сказав, що дитина йому не потрібна, він відмовляється від нього.

Одразу там, у відділку, Оля з Іваном вирішили, що всиновлять хлопця. У них вже є один син, але він старший, нещодавно одружився й переїхав в інше місто. А тепер у них буде ще Володя. Бо після того, як син поїхав, у них в домі стало дуже сумно й пусто. Володя — це їхній порятунок! Вони можуть стати йому батьками й дати ту любов, якої ця бідолашна дитина так потребує.

Володя розумів, що Оля з Іваном йому не рідні батьки, але відразу почав називати їх мамою і татом.

Спочатку Олі було трохи важко. Було видно, що дитина не звикла до порядку й догляду за собою. Але Володя — дуже розумний і працьовитий хлопчик! Всього місяць і він вже поводив себе як вдома. А потім став справжнім помічником та потіхою для Івана й Ольги.

Оцените статью
У лісі Оля помітила, що за нею йде якийсь хлопчик. Як тільки Оля поверталася до нього, він мерщій ховався за дерево, чи кущі, ніби грався з нею.