У нас з дружиною четверо дітей. Молодшому синові три роки, старшому – чотирнадцять років, а середнім хлопчику і дівчинці – вісім, вони двійнята. Моя дружина завжди мріяла про велику сім’ю, а я можу собі дозволити забезпечувати їх всім необхідним. Я працюю на хорошій роботі і заробляю добре.
Дружина не працює та доглядає за дітьми і я вважаю, це правильним, бо чоловік має дбати про свою сім’ю і це мій обов’язок.
Якщо я б не міг забезпечити свою сім’ю, то б ми з Наталею не планували чотирьох дітей.
Вчора ми з дружиною пішли у супермаркет купити продуктів. Ми стараємось не брати з собою дітей без потреби, бо ми не хочемо зайвих клопотів. Старші діти добре дивляться за молодшим сином і я впевнений, що у них буде все гаразд.
У нас дуже самостійні діти і вони завжди допомагають вдома дружині . Мій чотирнадцятирічний син уміє сам готувати їжу, він може зварити макарони, гречку, рис та картоплю. Інколи він готує м’ясні підливки і салати.
Мої восьмирічні близнята можуть пропорохотяжити у кімнатах та помити посуд, вони інколи допомагають старшому брату готувати їжу. Молодшого сина ми навчили прибирати за собою іграшки і акуратно їх складати у шафу.
Ми з дружиною вибрали потрібні нам продукти і підійшли до каси. До нас підбігла жінка з трьома дітьми. Вона була розлюченою і я зрозумів, що незнайомка шукає на кому зірвати свою злість.
У неї діти трішки менші за моїх: старшому приблизно дванадцять років, середньому – сім, а найменшій дівчинці – два роки. Її діти поводились неспокійно: семилітній хлопчик пробував щось жінці розповісти, а вона його не хотіла слухати, а молодша дівчинка кричала і просилася на руки.
Вона дуже знервувалася та узяла дитину на руки і підійшла до мене.
– У мене троє дітей, пропустіть мене! – крикнула багатодітна матір.
Я хотів її пропустити, але дружина схопила мене за руку і зупинила.
– Ми не будемо вас пропускати! – відповіла Наталя.
– Як не будете, я ж з дітьми. Ви мусите мене пропустити! – сказала до нас жінка.
– Я бачу, але у нас четверо дітей і вони чекають нас вдома, тому ми спішимо. – відповіла спокійним голосом моя дружина.
– Якби у вас були діти, ви б мене зрозуміли. – сказала крізь зуби жінка.
– Ми своїх дітей залишаємо вдома. Ми їх не мучимо на відміну від вас. – втрутився я у розмову.
– Як можна дітей залишати вдома самих! Це небезпечно. – почала кричати на нас жінка.
– Не небезпечно! Ми їх правильно виховали і вони можуть про себе подбати. – відповіла моя дружина.
Жінка не заспокоювалась і ще довго кричала. До неї підбіг охоронець з прохання поводитись тихіше, але вона його не послухала. Я в ту хвилину подумав, що добре, що моя дружина зупинила мене і ми не пропустили цю жінку. Те, що у неї троє дітей і вона з ними не справляється тільки її провина.
Моя дружина також багатодітна матір, але вона жодного разу нікого не попросила, щоб її пропустили вперед. Вона розуміє, що у людей також є причини, щоб спішити, але вони цього не афішують. Хтось може бути стомленим з роботи, або спішити на побачення до дівчини. Можливо, жінку, яка стоїть у черзі вдома чекають діти чи хворі батьки і їй також потрібно швидко приїхати додому.
Бувало так, що нас з дітьми пропускали молоді люди, але ми їх про це не просили і це був вияв доброї волі за який ми їм дякували.
Ми з дружиною щасливі, що в нас є діти і ніколи не дратуємось з цього приводу. Але на обличчі багатодітної матері було написано, що діти для неї тягар. Якщо це так, я не розумію для чого вона взагалі їх народжувала. Діти мають відчувати, що ви їх любите, а не дратуєтесь через них.
