Коли у мого брата народився синочок, то вся родина була на сьомому небі від щастя. Оксана довго не могла завагітніти, та коли це сталося, то її радості не було меж. Та от чим старшим ставав син, тим більше характер він показував до свого батька. Ну от не склався між ними той зв’язок. Навіть спілкуватися вони нормально не могли. Про якісь тактильні відчуття годі й говорити.
Тимофійко ніяк не слухався тата, а той шалено дратувався через таку поведінку малого. Я ж навпаки приходив, то не міг зрозуміти, на що брат нарікає. Зі мною племінник був чудовим хлопчиною.
Ще з пелюшок Ігор не міг йому ради дати. Та навіть спати вкласти не виходило чи погодувати. Після такого часу проведеного разом ми ще потім всі дружно брата заспокоювали. Я приходив, брав маля на руки і воно за кілька хвилин починало сопіти.
Оксана також переймалась цією ситуацією, навіть знайшла крутого психолога, який мав би допомогти розібратися. Та вона лише розвела руками. Нібито все добре на перший погляд. Залишалося лише чекати, як буде далі з роками.
Ігор був просто в ярості. Одного разу навіть на мене образився та не впустив до квартири. Та я його прекрасно розумів, тому злоби не таїв. Думаю, що відреагував би точно так само. Все ж таки одна кров.
Одного разу на емоціях брат навіть почав вимагати у жінки тест на батьківство. Він не міг повірити, що ось так буває і рідний син батька не сприймає. Оксана хоч і образилась, та з власної гордості тест зробила. І він показав 99,9% батьківства.
Таємниця цих стосунків надовго залишиться для мене таємницею, та якщо причини ми не знаємо, то потрібно хоча б шукати рішення. Я б радив намагатись спілкуватись з сином до того часу, поки все не вирішиться і не стане на свої місця.
