Я зі своїм зятем спільну мову знайшла відразу. Він виріс на моїх очах, я знаю його батьків та всю родину. Мені здається, я завжди була впевнена, що саме Назар буде моїм зятем.
Сім’я в нього звичайна — працьовиті чесні люди, але при цьому, дуже амбіційні, прагнуть завжди бути кращими. Тому і діти в них такі. Мій зять яких тільки робіт у своєму житті не перепробував, поки не знайшов того, що справді його, що йому подобається і приносить дохід.
Про нього не скажуть, що йому батьки все влаштували, бо він дійсно сам всього добився. Він молодий, не боїться чогось нового, все пробує, а як не вдається, то не сумує довго, а зразу береться до чогось іншого.
Моя донька пішла за невістку в їхню сім’ю. До мене приїжджають часто, але я завжди рада їх бачити. Мені хочеться щось смачненьке приготувати, щоб дітей потішити. Хочу, щоб їм було добре, щоб вони були щасливі, а головне, щоб знали — можуть мені довіряти, бо я їх завжди підтримаю, дам якусь пораду життєву, а якщо треба, то й насварю.
У Назара золоті руки, він вміє все зробити: і ремонтом займається, і всякі інші роботи по господарству йому легко даються. Я жартома називаю його своїм “завгоспом”. Йому це подобається. Але не дуже це подобається моєму чоловікові. Він не має такого хисту до всього. Він не вміє ремонтувати електрику, чи водяний насос, тому — трошки заздрить вмінням зятя.
Коли я прошу чоловіка щось зробити по господарству, а йому не хочеться робити, він тоді впевнено заявляє, що того робити не треба, бо воно не вийде так, як я хочу, а то, що вийде — буде погано. Тоді я йду до зятя. Я натякаю йому одним лише словом і він одразу береться за роботу. І головне, я бачу результат роботи, такий, як хотіла.
Я рада, що моя донька не переживає, хто полагодить замок у дверях, чи кран у ванній. Але я завжди кажу їй, що вона теж повинна бути доброю господинею. Щоб і на кухні, і на подвір’ї, і в хаті все було акуратно та чистенько. Щоб щось смачненьке приготувала завжди. Я бачу, вона теж старається.
Інколи кажуть, що не варто вмішуватися в життя дітей, давати поради. А мені здається, що заважати справді не варто, але допомагати треба обов’язково. Чи дитину забрати на кілька днів — хай відпочинуть, чи приготувати щось — хай вдома не напружуються готуванням. Нехай відчувають нашу любов та підтримку.
Я ж щаслива буду тільки тоді, коли будуть здорові й щасливі мої діти з внуками.
