Добрий день! Мене звати Вероніка. Я сама з маленького села. Однак батьки відправили мене навчатися до міста у педагогічний університет. Жила у гуртожитку і майже весь час приділяла увагу навчанню, за особисте життя навіть не думала.
Але в бібліотеці я познайомилася з чудовим хлопцем, якого звали Богданом. Цей розумний, начитаний молодий чоловік не міг мені не сподобатися. Такі хлопці рідко трапляються. Я теж сподобалася Богдану. Він запрошував мене на побачення, дарував квіти. У спілкуванні у нас було багато спільних тем для розмов, про які не говорить сучасна молодь.
Богдан навчався на останньому курсі університету на факультеті екології. Його батько відійшов у вічність, коли хлопцю було десять років. Жив Богдан разом з мамою у невеликій квартирі. Дуже старався, щоб не засмучувати свою неньку. Крім навчання, Богдан вже працював на роботі.
Мама постійно його налаштовувала на те, що синові пора одружитися, бо дуже їй не терпиться глядіти онуків. Та Богдану не вистачало часу на особисте життя раніше. Однак ми почали зустрічатися, бо покохали один одного.
Коли Богдан познайомив мене зі своєю мамою, я відразу зрозуміла, що не сподобалася їй. Вона з сарказмом говорила про дівчат-селючок. А коли дізналася, що я з незаможної родини, аж скривилася.
Мені не хотілося більше спілкуватися з цією людиною, але з Богданом продовжувала зустрічатися.
Потім вийшло так, що я завагітніла. Богдан відразу сказав, що мені не треба жити в гуртожитку, тому він забирає мене до себе. Я погодилася, хочу й уявляла, як мені важко буде жити з його матір’ю.
І мої побоювання здійснилися. Єва Іванівна почала кричати, що я провінціалка, що навмисне окрутила її сина. Вона вважала: я завагітніла, аби лише у місті залишитися, а не їхати до села. Але це не було правдою.
Богдан, як міг, захищав мене від знущань своєї матері, коли ми почали жити у їхній квартирі. Він неодноразово говорив з нею на цю тему. Але допомагало недовго. Єва Іванівна спочатку стихала зі своїми конфліктами, а потім розв’язувала їх знову. Мені через її сварки бувало зле, тож доводилося інколи лежати на збереженні у лікарні.
Коли у нас народилася донька, я думала, що свекруха заспокоїться, адже вона хотіла няньчити онуків! Однак і це не допомогло!
Коли з’явилася Настя, мама Богдана заявила, що це дитина не від її сина. Щоб довести свої слова, вона змушувала нас зробити тест на батьківство. Богдан розумів, що це безглуздо. Він знав, що Настя – це його дитина. І вирішив довести це матері.
Аналіз ДНК ми зробили за свої кошти. Він показав, що Богдан – батько Насті. Свекруха начебто заспокоїлася.
Однак уже через декілька днів вона почала вмовляти Богдана покинути мене і забрати доньку. Мовляв, у неї достатньо зв’язків, щоб позбавити мене батьківських прав.
Мій чоловік цього вже терпіти не став. Він сказав, щоб я збирала речі. Я не розуміла, що сталося. Тоді Богдан пояснив, що ми будемо жити окремо від його матері.
Богдан знайшов квартиру, яку ми досі орендуємо. Він ходить на роботу, намагається забезпечити нашу родину. Я доглядаю за нашою крихіткою, а в перервах, щоб допомогти чоловіку, теж додатково працюю: пишу статті і роблю та продаю прикраси з бісеру.
З Богдановою мамою ми досі не спілкуємося. Вона поводила себе підло та егоїстично, не змогла змиритися з тим, що у нас міцна сім’я. Так вважає мій чоловік. Однак я думаю, що їй не до душі було, що я з бідної родини. Саме тому через те вона говорила, що я окрутила Богдана, аби бути у місті. Як я не намагалася довести, що це не так – вона всерівно знаходила недоліки.
Зараз нам важко, але я упевнена, що буде все добре в нашій родині, бо у нас є найголовніше – кохання.
Сподіваюся, що свекруха колись зрозуміє, що зробила помилку, намагаючись нас розлучити.
