Коли Андрій опинився на вокзалі, приїхавши із відрядження, то відразу поспішив до своїх найдорожчих: дружини, діток, матері.
Раніше мама не проживала з ним в одному домі, а тепер склалося ось так. Спочатку Оксана Валеріївна мала власний дім, та син одружився і запропонував продати його, аби купити велику трикімнатну квартиру на всіх. Жінка, звичайно, дуже не хотіла покидати рідне гніздо, де сама виросла, але все ж піддалась вмовлянням. Вже не молода, тож пора задуматися, хто її на старості літ догляне. Андрій постійно у відрядження, то хоч із невісткою вдома сидітиме.
На цей раз Андрія знову радо зустрічали вдома, дружина цілувала, діти бігли обійматися та позаглядати в пакети, що їм смачненького тато привіз. Нібито все як завжди, але є одне «але»: чомусь не виходила до сина матір.
Чоловіка це дуже насторожило і він вирішив спитати у Олени, що з мамою, а та відповіла, що старенька у санаторії.
За стільки років сімейного життя Лєна ніколи не обманювала чоловіка, тож він і повірив у таку версію. Та минув місяць, а від матері ні звісточки, телефон не відповідає. Лише тоді він зрозумів, що щось тут не так. Коли натиснув на Олену, то вона зізналась, що втомилася уже доглядати за його хворою матір’ю і більше не хоче бути для неї нянькою. Тому й сказала старій, що без неї їм би жилося краще.
Андрій просто завис і не міг сказати ні слова. Де взагалі його мати протягом всього цього місяця? Що з нею? Навіть документів їй Олена не віддала.
Цілу ніч чоловік їздив у пошуках матері, плакав та сварився сам на себе. Об’їхавши все місто, зрозумів, що далі просто не знає, куди їхати і де шукати ще. Аж тут у парку побачив на лавці маленьку, згорблену, заплакану бабусю. Вона досі плакала. І це була його матір.
– Мамо! Матусю! Пробач мені, я нічого не знав
Андрій посадив Оксану Валеріївну до свого автомобіля, дав термос із чаєм. А тоді зателефонував Олені і спокійним голосом сказав:
– Я вже їду додому і в тебе є 15 хвилин, аби зібрати речі і піти геть.
