У пошуках батька, що покинув у найважчу мить

Богдан був єдиною дитиною у сім’ї, і коли в автокатастрофі загинула його мати, йому було усього дев’ять років. Опіку над ним взяли бабуся з дідусем. А батько його покинув. Відмовився від сина й утік, ніяк не даючи про себе знати. Бабуся з дідусем не подавали вигляду, що щось не так, вони навіть про горе-батька не згадували (а може просто при малому окові сина лаяти не хотіли. Та Богдан добре пам’ятав тата. Він його любив і хотів вірити, що й тато його любив, коли ще мама була з ними.

Тому, коли подорослішав і став жити самостійно, відразу кинув сили на пошуки батька. Та це було не просте завдання, яке зайняло не один рік. А коли знайшов, той його навіть не впізнав…

Їхня зустріч пройшла ніяково. Богдан шукав рідного батька. А тут, якийсь чоловік.. і ніби й він, але Богдан пам’ятав його зовсім іншим. Нова родина, троє дітей. Сидить навпроти, слухає якось розгублено, що син говорить. Богдан розповідає, як жив усі ці роки, як зростав – про все, що так мріяв розповісти батьку. А той слухає ніби просто із ввічливості…

Зустрілися – то й добре. Богдан зрозумів, що батько для нього абсолютно чужа людина, зі своїм життям, у якому місця для нього не було. І він нарешті зміг відпустити ситуацію. Та стрімка жага віднайти батьківську ласку відступила. Хоча, напевно не остаточно. Він намагався не втрачати зв’язок із віднайденим батьком, підтримував стосунки, хоч і не близькі. Навіть на власне весілля запросив, на яке той так і не прийшов. Коли у самого Богдана народилась донька, він про це повідомив батьку – а у відповідь почув лише загальні фрази й формальні привітання. Та й то написала їх його нова дружина. Тому свої намагання зблизитись Богдан припинив.

Вже стільки років минуло, а він сидить навпроти мене розповідає про свої плани спробувати ще раз зблизитись з батьком, запросити на весілля своєї уже дорослої доньки…

Я пробую його відмовити, нагадавши як негідно винив його батько, покинувши у найскладніший момент у житті: “І той про це пам’ятає, воно стоїть стіною між вами.”

Богдан замислено поглянув у вікно:

– Мабуть, ти правий….

Запрошення на весілля доньки він таки надіслав, але воно очікувано було проігнороване. Лише ввічлива відповідь та привітання відправлене його дружиною…

Оцените статью
У пошуках батька, що покинув у найважчу мить