Уявіть собі найкрасивішого хлопця школи, за яким усі дівчата впадали. Він — футболіст, високий, підтягнутий і неймовірно красивий. Окрім зовнішності, Андрій був дуже добрий, щирий і веселий хлопець. Всі дівчата нашого класу були від нього в захваті, бо він завжди міг допомогти, заступитися за слабшого чи просто розвеселити.
Але в нашому суспільстві всі звикли звертати увагу тільки на зовнішність, тому мало хто брав до уваги його чудовий характер. З ним хотіли спілкуватися тільки через те, що він був красивий і популярний.
А тепер уявіть собі звичайну дівчину, яка, попри те, що не була дуже симпатична й розумна, ніколи не була в собі впевнена, соромилася поглядів інших і просто не любила надмірної уваги з боку людей. Така була Уляна. На неї ніхто ніколи не звертав уваги, вона мало цікавилася всім, що на той час дуже інтересувало її однолітків. Ось така вона — скромна, мила й справжня. Ті, хто був знайомий з нею ближче, знали, наскільки вона цікава, смішна й добра дівчина. Але візуально, на фоні інших дівчат, вона була сірою мишкою.
Андрій та Уляна були кращими друзями ще з дитинства, оскільки жили по сусідству. Вони росли й дорослішали, а дружба поступово зникала. Дійшло все до того, що вони лише зрідка віталися. В класі було те ж саме. Про те, що вони хороші друзі, майже ніхто не знав. Поки всі дівчата божеволіли від Андрія, Уляна трималася осторонь від нього.
Закінчивши школу, всі роз’їхалися. Уляна поїхала вчитися в інше місто і наше спілкування звелося до того, що ми час від часу вітали одна одну з днем народження й іншими святами.
Тоді й Андрій кудись пропав, поїхав кудись вчитися і зник з поля зору людей. Ніхто не знав, де він, з ким він, чи є у нього хтось.
Спочатку була зустріч випускників після 5 років, як закінчили школу. Наші однокласники організували бенкет, але ні Андрія, ні Уляни на ньому не було. Звісно, те, що не було Уляни, майже ніхто не помітив, а ось те, що не з’явився Андрій, всіх дуже стурбувало. Дівчата не могли змиритися з тим, що не побачили красунчика всієї школи. Куди ж він зник!?
Наступна наша зустріч відбулася вже 10 років по тому, як закінчили школу. І знову бенкет, але цього разу на нього вже пообіцяла приїхати Уляна, я її вмовила, оскільки дуже хотіла з нею побачитися. Вона як поїхала вчитися, так більше й не поверталася. Мав приїхати й Андрій.
Всі зібралися, й чекали на його появу. Коли Андрій зайшов, його не одразу впізнали. Він змінився, змужнів, відростив бороду. Той Андрій, якого всі знали зі школи, був дитиною, а тепер він — мужчина.
Андрій попередив, що прийде його дружина. Дівчата ледь не луснули від заздрості до тої незнайомої дівчини, що завоювала серце Андрія. А я не могла знайти собі місця, бо Уляна так і не прийшла.
Раптом, відчиняються двері й заходить якась розкішна жінка, на каблуках, в красивому платті. Всі одразу зрозуміли, що це вона, його дружина. Коли та жінка підійшла ближче до нашого стола, ніхто не впізнав у тій шикарній жінці ту саму сором’язливу Уляну. Тільки я сказала, що це вона, але на мене подивилися, як на божевільну. Зненацька, Андрій підскочив, підбіг до неї й сказав:
— Ти нарешті прийшла, кохана!
Дівчата усі так і “ахнули” від здивування й розчарування, що тою, кого полюбив найкрасивіший хлопець школи, була Уляна, яку ніколи ніхто не помічав. Але й вона змінилася дуже. Ще гарнішою стала.
Зустріч закінчилася і я зрозуміла, що щастя любить тишу. Що там між ними відбувалося, я не знаю, але Уляна з Андрієм були разом ще від закінчення школи й ніхто навіть не підозрював того, що між ними щось може бути. Все ж, напевно, річ не у зовнішності.
