– Ти хочеш мені сказати, що твоя колишня дружина після того, як пішла від тебе завагітніла і народила дитину від нового чоловіка. А згодом вони покинули хлопчика?
– Так, я тобі розкажу все в подробицях сказав чоловік.
– Добре, розкажи, – відповіла сестра Антона.
– Моя колишня дружина написала відмову від дитини і залишила хлопчика у пологовому будинку. Я про це дізнався, коли зустрів її на вулиці. Вона сказала, що ні їй, ні її новому чоловіку не потрібна ця дитина. Я вирішив забрати хлопчика з пологового. На той час ми були офіційно не розлучені, тому я попросив колишню дружину вказати у документах, що я батько дитини. Я не міг мати дітей і для мене було щастям всиновити хлопчика. Згодом я зустрів жінку, але вона сказала, що чужі діти їй не потрібні. Я не міг залишити свого сина. Назара я дуже люблю і дуже щасливий, що тоді забрав хлопчика з пологового будинку. Я зараз не можу піклуватись про дитину, бо захворів на рак. Жити мені залишилось не багато. Я пізно звернувся до лікарів, тому у мене остання стадія раку і вони вже не можуть мене врятувати. Олеся, ти моя сестра і я хочу попросити тебе забрати хлопчика коли я помру. Не залишай його! Я не хочу, щоб син жив у дитячому будинку, там йому буде погано. Колишній дружині я пропонував забрати дитину, але вона відмовилась.
– Ти пропонуєш взяти хлопчика до себе жити? Як ти собі це уявляєш? Адже у мене чоловік і двоє маленьких дітей. По перше потрібно усиновити дитину, а це зайвий клопіт. Потрібно гроші і документи. – відповіла Олеся.
– За гроші не переживай, я маю декілька депозитів на яких відкладено багато грошей, я ці гроші тобі віддам. А документи я вже усі зібрав для усиновлення, тобі тільки підписатись. – сказав Антон.
– Антоне, я мушу подумати і поговорити з чоловіком та дітьми. Ми не планували третьої дитини, я з своїми двома синами не завжди даю собі раду. – відповіла Олеся.
– Я розумію, порадься з чоловіком. Коли вирішите, чи погодитись всиновити хлопчика скажіть мені.
Згодо сестра Антона покликала чоловіка до себе у гості. Коли Антон прийшов, він сів у кухні і сказав:
– Пам’ятаєш, як ми були малими. Мама й тато завжди сварились, через те що батько часто пив. Мама не могла терпіти запаху алкоголю і пішла від нього, а нас залишила батькові. Він завжди злився на нас і бив мене. Я хотів поїхати з дому і жити далеко від батька. У вісімнадцять років я знайшов роботу і орендував квартиру. Я згадую своє дитинство з жахом. Це було дуже важко жити з таким батьком, але у дитячий будинок потрапити я також не хотів. У всіх дітей були батьки, які дбали про них. Вони купували своїм дітям гарний одяг і іграшки, ходили гуляти з дітьми у парк і їздили відпочивати на море. А ми завжди сиділи вдома, нікому не потрібні. Мені дуже важко це згадувати. Я не хочу, щоб хлопчик потрапив у дитячий будинок чи його всиновили погані люди.
Сестра Антона після розповіді брата згадала своє дитинство і почала плакати. Вона думала єдине:
– Я не зможу покинути хлопчика. Йому буде добре у мене жити.
Через деякий час, Олена і її чоловік усиновили хлопчика, а Антон помер.
Минуло чотири роки, сестра Антона дуже щаслива, що всиновила дитину. Вона з чоловіком дуже люблять дитину. ЇЇ двоє синів також добре ладнають з братом. Зараз, у Олесі і її чоловіка дуже щаслива велика сім’я.
