Коли я був маленьким, то літні канікули проводив у дідуся з бабусею. Одного дня я вирішив допомогти бабусі прибрати у кімнаті. Підмести і помити вікна. У мене дійсно вдало вийшло усюди було чисто, а вікна стали дзеркально чистими.
Я покликав дідуся з бабусею, щоб показати як я чисто прибрав. Вони прийшли подивитись: дідусь похвалив мене, а бабуся підійшла до вікна і прибрала штори та подивилася під ними. Потім покликала мене до себе та показала на місце під шторами я подивився куди показує літня жінка. Під шторами лежала обгортка від цукерка, яку я не побачив.
– Коли прибираєш, то прибирай в усіх кутках, особливо в тих місцях в яких не видно. Роботу потрібно виконувати якісно. – порадила мені бабуся.
– Добре, на наступний раз я приберу краще.
Вона усміхнулась, а я запам’ятав цей випадок на довго.
Минуло багато років моїх дідуся і бабусі уже дано немає на цьому світі, а у їхньому будинку ніхто не живе.
Уже дорослим я трактую слова бабусі зовсім інакше: поверхні, які видно – це те що виставляємо напоказ перед іншими людьми, а заховані кути – це те, що є насправді, наші душі. Про неї, як раз нам потрібно піклуватись, наша душа має бути чистою і прибраною.
Я пообіцяв бабусі:
– Добре, на наступний раз я приберу краще.
Тому, я дбаю про самі потаємні куточки моєї душі і вони мають бути дзеркально чистими.