Коли чоловік прийшов увечері з порожніми руками, я подумала, що, напевно, має подарунок десь в квартирі. Проте так пройшла вечеря, ніч. Він мочки поїв і пішов у ліжко. Ось так і минула наша річниця – 12 років подружнього життя.
Скільки років з дня на день я доглядаю за нашим домом, турбуюся про затишок і лад. І до того ж, у мене також є робота.
Ми маємо двоє дітей. Їх виховувати також важко. Тим більше ходити на всі батьківські збори, вирішувати організаційні питання в школі. Інколи я приходжу з роботи пізно, та Сергій все одно сидить біля телевізора і нічого не робить. Діти займаються своїми справами: голодні, невмивані, з не поробленими уроками.
Так ось і вчора він прийшов додому без жодного знаку уваги в честь дня нашої річниці. Ще й почав кричати на мене. Нібито я не справляюся із своїми домашніми обов’язками. Оце так подарунок в такий то день!
А я ось весь тиждень готувалася до цього моменту. Це мав бути сюрприз. Та після його слів не хотілося вже нічого дарувати. Просто опустилися руки від обезсилення і образи. Я зі сльозами на очах зібрала речі і поїхала до батьків. Пощастило, що живемо недалеко і вночі не було страшно добиратися.
Зранку, звичайно ж, мене попустило. Та розмова з Сергієм мені була потрібна. Так більше продовжуватися не може. Адже чоловік живе в своє задоволення і навіть не звертає уваги, що весь побут я тягну на своїх плечах. В його відповідальності лише робота.
Після розмови виявилося, що він реально не усвідомлював, якою важкою є робота вдома. Все, що я роблю сприймалося як належне. А так бути не повинно. Я пояснила йому все зі своєї сторони, перерахувала всі свої обов’язки і лише тоді він замислився над цією ситуацією.
Ба навіть більше, я отримала свій подарунок до дня річниці. Нехай і з запізненням, та приємно отримувати різні сюрпризи.
