Нещодавно я стала свідком дуже сумної ситуації.
Я — мама в декреті, виховую маленького сина, йому зараз 2 роки. Ми живемо у дуже хорошому районі міста і неподалік від нашого будинку є парк з дитячим майданчиком. Ось, одного ранку, я зібрала сина і ми пішли туди прогулятися.
Я сиділа з сином на лавці, коли на майданчик залетіла весела і галаслива юрба школярів, а за ними йшли виховательки. На вигляд, діти були першокласниками. Але мою увагу привернуло дещо інше. Двоє дітей трималися осторонь він інших. Я вважаю, що судити людей по зовнішньому вигляду не можна, але ці діти очевидно були із малозабезпечених сімей. Вони були худенькі, у зношеному до дірок одязі. Ці діти трималися купкою, ніби боячись, що якщо розділяться, то їх заклюють. Тому, разом сиділи в пісочниці та мовчки спостерігали за своїми однокласниками.
Раптом, до одного хлопчика, як я зрозуміла, лідера класу, підбігає кілька хлопців з дівчатами та починається такий діалог:
— Сашко, йди прожени їх з пісочниці, вони нам мішають.
Я аж ніяк не очікувала такої відповіді від того Сашка:
— Ви що, геть з розуму зійшли? Що ви до них вчепилися? В них радості у тому світі мало! Он, дивіться, який у них одяг зношений і вони певно ще й голодні, бо мама грошей на їжу немає. Хай хоч трішки повеселяться. А ви йдіть і не чіпляйтеся до них!
Я сиділа дуже близько і чітко це все чула. Діти розбіглися хто куди. А я встала, підійшла до Сашка, погладила його по голові, витягла з сумки жменю цукерок і дала йому. Хлопчик виглядав дуже здивований і перестрашений.
— Це мені? Тітонько, а за що?
— Ти молодець, Сашко! Будь і надалі таким чесним і добрим хлопчиком.
Я взяла сина за руку і пішла звідти. Всю дорогу додому я плакала. Не знаю, мене так вразив цей Сашко. Його батьки мають пишатися ним.
