В один прекрасний день мій чоловік каже мені, що нам треба переїхати до його мамі, оскільки його сестра Наташа не має змоги через маленьких дітей і чоловіка, який проти переїзду. А як вважаєте, від такої новини в долоні ляскаю? Я категорично проти цієї ідеї. Пояснюю чоловікові, що у дітей тут школа під вікном, гуртки й у будинку все облаштовано, щоб вони не відчували незручностей.
Знаєте, що відповів мені чоловік? Сказав, що йому мама говорила, про те яка я насправді! Вічно ця фраза «Мама говорила». Ми з чоловіком в шлюбі 10 років і немає ніякого спокою від його мами. На початку наших відносин вона говорила, що я не влучна кандидатура в невістки, потім вона почала говорити, що я погана мати, і ще вона говорила, що жити ми з ним повинні в її квартирі, а не в моїй двокімнатній. Ну, звичайно, в моїй квартирі вона не зможе за мною спостерігати, і тикати пальцем в усі справи. Добре, що я не стала вестися у неї на поводу і вирішила напоумити чоловіка. Але вона продовжувала говорити про переїзд.
Що вона тільки не придумувала, коли дізналася, що ми зібралися робити ремонт в моїй квартирі, давила на жалість, маніпулювала. Морально було важко, але ремонт ми все одно зробили. Тоді вона свою квартиру переписала на Наташу, щоб ні мені, ні нашим дітям, які не чоловікові, не дісталося ні метра її квартири.
Наших з чоловіком дітей вона взагалі не визнавала за рідню. Так-так, смішно подумати, а так все і є. Вона переконує мого чоловіка, що діти чужі, не схожі на нього. Добре, що чоловік маму не слухав, хоча йому, було, не просто знаходиться між двох вогнів. Він розумів, що у нього сім’я і діти, треба приділяти увагу нам, а з іншого боку мама, яка його виростила і вигодувала.
На четвертому році шлюбу я все-таки не витримала, ця була остання крапля мого терпіння, до цього я ще хоч якось намагалася бути не сприймати все близько до серця, але всьому приходить кінець.
На святі з приводу народження сина Наташі, де зібралися її батьки, свекруха сказала при всіх, що мої діти не від її сина. Я тоді не стала вступати в конфлікт, щоб не псувати свято всім хто поруч, а просто встала, зібрала речі й пішла. Пішла назавжди.
Того вечора я сказала чоловікові, що більше ніколи не буду з нею спілкуватися. Він зрозумів мою позицію, більше до цього не поверталися. Він продовжував її відвідувати, зрідка привозив наших дітей, бо вона від них не в захваті була, ну й добре.
Шість років я жила спокійно, забула про її існування, діти теж, вона їх не кликала навіть в гості. Але тут мені чоловік повідомив, що у неї онкологічне захворювання, їй залишилося жити трохи менш як рік. Я йому дуже сильно співчувала, мені дійсно шкода, що він втратить мати. Я була не проти того, що він купував мамі ліків з наших спільних грошей, навіть підтримувала його в цьому. Але їй був потрібний цілодобовий догляд. І з цим проханням він до мене звернувся, так його попросила мама.
Наташа, яка до заміжжя жила у неї, і кому переписана вся квартира, не може, а я, ненависна невістка, повинна їй допомагати, та ще й звільнитися з роботи заради неї. Я була в люті від примхи свекрухи. Тут же набрала номер Наташі й сказала, щоб вона переїжджала до неї й доглядала, але ми не будемо, але вона тут же почала нити, що якщо вона туди переїде, то вони пересваряться з чоловіком і вона залишиться одна з маленькими доньками.
Я сказала чоловікові, що мені все одно, що Наташа не може, нехай з нею почне розв’язувати питання власноруч. А я цю обіцянку 6 років тому порушувати не буду.
Знаєте, що він сказав? Сказав, що я не вмію прощати. Прощати її знущання? Уявляю цей рік, я цілий день у неї, вона мене гнобить, діти вередують від того, що змінили школу, чоловік приходить пізніше додому, тому що їздити треба далі. Це пекло!
Я сказала, що якщо йому треба, то нехай сам звільняється і сидить з нею вдома, там моєї ноги не буде. І він пішов, сказав, назовсім, але думаю, коли все закінчитися він змінить свою думку і прийде вибачення просити. Не знаю тільки, чи варто прощати його. Але не про це мені зараз треба думати.
Ще Наташа почала на мене насідати, робити мене винну, говорити, що я погана дружина, не можу підтримати свого чоловіка в такий непростий час, дітей залишаю без чоловічого виховання. Ми з нею теж посварилися, вона така ж, як і її мати, щось їй говорити марно.
Я ще подивлюся, як мій чоловік буде про неї говорити, коли вона попросить його виселитися з квартири матері, яка за заповітом буде її. Не думаю, що вона залишить його там жити.
А ви б переїхали до такої свекрухи? Як ви б поступили в такій ситуації? Або заради збереження сім’ї пішли на будь-які умови? А якби чоловік після всього цього повернувся, простили б?
