В спадок бабусі дістався старовинний годинник. Ми навіть подумати не могли, яку таємницю він приховує

Своє дитинство я пам’ятаю погано, але те що закарбувалося в пам’яті, неодмінно пов’язане з моєю бабусею. Ми жили у місті, а бабуся з дідусем у селі, тому літо я разом зі своє сестрою проводила на свіжому повітрі. Бабуся завжди вчила нас допомагати іншим, особливо якщо людина не може тобі віддячити. Я постійно просила її, розповісти мені історію про зачарований годинник.

Було це так.

Бабуся Маня рано залишилася вдовою, тому шестеро синів довелося підіймати самотужки. Вона постійно працювала, а діти доглядали один одного, та так усі й виросли. Траплялися такі періоди, коли до зарплати ще декілька тижнів, а їсти вже немає чого й гроші всі скінчилися. Як не соромно їй було, але йшла до сусідів та просила позики у них.

Сусідські дідусь з бабусею були вже немолодими. Їхні діти давно пороз’їжджалися по чужих краях, тому і грошей їм багато не потрібно було. Добрі люди ніколи не відмовляли їй в допомозі. Бабуся Маня вже знала, де лежать у них гроші, тому сусіди дозволяли їй брати стільки грошей, скільки потрібно.

Молода мати не зловживала довірою, тому борги повертала завжди вчасно. За потреби йшла знову, але із зарплати віддавала все, що позичала. Старість в сусідський будинок підкралася непомітно. Бабуся Маня на той час уже не мала потреби у позиках, але щодня ходила до сусідської садиби, щоб допомогти стареньким по господарству.

Коли не стало голови сімейства, діти стали частіше приїздити до матері. Мабуть, зрозуміли цінність живих батьків. При цьому бабуся Маня не переставала ходити до сусідки, бо знайшла в ній ще й хорошу подругу та мудру порадницю. Саме вона порадила їй, не відмовлятися від повторного одруження, адже на старості дуже тяжко одній.

Якось трапилося бабусі Мані повертатися пізно з міста попутними машинами, бо на автобус вона спізнилася. Зупинилась вантажівка, а за кермом незнайомий чоловік. Він їхав повз бабусине село, тому й довіз її прямо до двору. В дорозі вони розговорилися. Бабуся розповіла про свою тяжку долю, а чоловік про свою. Обоє були вдівцями, тому зрозуміти один одного було не важко.

Плату за дорогу він брати не захотів, але від чашки чаю не відмовився. З того часу він став частенько заїжджати в гості до бабусі, а сусідка й радить, що не упусти хорошого чоловіка, бо на старості важко буде одній. Не думала вона, що ще стане на весільний рушник, та все-таки прийняла пропозицію Петра, того самого водія вантажівки.

Хоча бабуся з дідусем жили й не дуже багато, але на життя вистачало. Ще й було з чого відкласти на всякий випадок. Як сусідка не пропонувала їй віддячити грошима, але бабуся відмовлялася від допомоги. Якби не це подружжя, вона з дітьми давно б померла з голоду. На знак вдячності та глибокої поваги вона доглядала подругу до самої смерті.

Діти жили в місті й не мали справу з похоронами, а бабуся Маня працювала в будинку людей похилого віку, тому з похоронними справами була знайома добре. Вона зробила все, що могла, щоб діти могли спокійно без метушні провести матір в останню путь.

Через тиждень після похорону до бабусі Мані навідався син покійної. Він розповів, що за життя вона просила, щоб старовинний годинник віддали саме моїй бабусі. Вона казала, що дітям він не потрібний, а Маня дивитиметься на нього щодня та й згадуватиме її. За похоронною метушнею діти зовсім забулися слова матері. Та вона нагадала про своє прохання уві сні старшому сину.

Бабуся з радістю виконала останню волю подруги та забрала годинник до себе в дім. Дід Петро був хорошим господарем, тому подарунок встановив на стіні, яка добре проглядалася з усіх кімнат.

Спочатку нічого дивного не відбувалося, але вже на третій день бабуся стала помічати, що після ночі годинник показував неправильний час. Останньої каплею було те, що посеред ночі годинник просто впав на підлогу. Від давності у нього навіть відвалилося декілька деталей. Бабуся трішки засмутилася через пошкодження цінного подарунка.

Коли дідусь вирішив полагодити годинник, то всередині знайшов схованку. Там були заощадження сусідки. Ось чому вона так хотіла, щоб саме цей спадок дістався бабусі Мані. Так вона хотіла віддячити їй за добро. З тих грошей бабуся не залишила собі ні копійки – все роздала своїм дітям. Вона всіх навчала, що добро завжди повертається, тому ніколи не слід скупитися на добрі вчинки.

До речі, з годинником більше не було ніяких проблем. Він і досі висить на тому ж місці й показує найточніший час.

Оцените статью
В спадок бабусі дістався старовинний годинник. Ми навіть подумати не могли, яку таємницю він приховує