Ми з чоловіком вже 10 років разом. У нас дружна сім’я. Ми виховуємо двох діточок. Старший синочок Андрій у другому класі, а донечку я родила зовсім недавно. Діані — вісім місяців. Чоловік працює столяром на меблевому комбінаті. Я у відпустці по догляду за дитиною.
Живемо ми на орендованій квартирі вже багато років, хоча у батьків Сергія, так звати мого чоловіка, свій великий будинок у передмісті. Вони живуть лише удвох. Обоє займають гарні посади на тому ж меблевому виробництві. Живуть, можна сказати, досить заможно.
Я, звичайно, не претендую на їхні статки, але Сергій — їхній син, а його діти — їхні єдині внуки. Проте, допомоги від них не дочекаєшся ніякої. Відверто вони не говорять нічого, але я читаю в їхніх очах фразу: “Хотіла — маєш!”.
Я думаю, що вся проблема в мені. Мої батьки живуть у далекому селі, вони прості й скромні люди. Мені допомогти практично нічим не можуть, окрім, вирощеної своїми руками городини. Та й то, поки все це виростиш, краще в місті купити на базарі, дешевше вийде.
А батьки Сергія хотіли кращу невістку мати, мабуть, багатшу, зі знатної сім’ї. Але не вийшло. Ми з Сергієм покохали один одного і він настояв на весіллі. Його батьки були проти. Це було дуже очевидно. Але відкритого протистояння не було, вони змирилися з вибором свого сина. А зараз, вони бачать, що нам важко, але знаку не подають. Ніби нічого не бачать і не знають. Внукам щось там подарують на день народження і все.
Недавно, після пологів, я була дуже виснажена, залишилася сама з двома дітьми. А вони поїхали відпочивати у санаторій і, навіть, нікому нічого не сказали. Я чекала, щоб вони хоч на кілька днів взяли старшого сина до себе, зробили з ним уроки, відвели на гурток англійської мови, щоб мені не приходилося просити про це чужих людей.
А батьки приїхали через місяць — відпочилі, веселі, щасливі. Зустрівши мене з коляскою на вулиці, зупинили машину, весело запитали мене, чи всі здорові й поїхали далі. Навіть не глянули на свою внучку.
В той день я плакала від образи. Мені здавалося, за 10 років я довела їм, що я гарна пара для їхнього сина. Ми живемо дуже добре. Сергій — чудовий чоловік і терпеливий тато. Я теж всюди встигаю. В мене і прибрано, і завжди смачно пахне на кухні. Діти доглянуті й чоловік не обділений. Але мені дуже важко! Я сподівалася хоч на якусь підтримку, адже мої батьки далеко. Вони не можуть нічим мені допомогти.
Коли я виходила заміж, звичайно, у мене були рожеві мрії. А хто б не мріяв? Багата сім’я. Гарний і порядний хлопець, що живе у місті. А вийшло все зовсім по-іншому. Напевно, так правильно. Батьки нам нічого не зобов’язані. Ми повинні зі всіма проблемами справлятися самі. А батьки мають право на заслужений відпочинок.
