Моєму хлопчику було лишe 2 місяці. Я ні разу нe бaчив його. Але чомусь думав, що зараз нeдopeчнo їхати до нього в лiкapню.
Ми з дружиною зібрали всі необхідні документи для всиновлення і чекали суду. А поки ми вирішили зайнятись житлом та вирішити проблеми щодо роботи. Купили все необхідне для малюка, облаштували всі умови для нього. Наші друзі та колеги на роботі вже вітали нас з появою дитини в родині. А весь цей час наш син лежав сам в лікарні. Ми навіть не бачили його, нам показували лише його фото.
Лише зараз ми розуміємо, що це було помилкою. Але і приїхати до нього ми не могли. Ми з дружиною працювали в одній фірмі й наш робочий день закінчувався пізно. Лікарня, де лежав наш малюк, знаходилась далеко від нашого офісу. Тому ми вирішили, що недоречно витрачати кілька годин в один бік, а потім стільки ж на дорогу додому. До того ж немає значення чи ми познайомимось зараз чи через кілька днів, після суду. Адже йому лише 2 місяці, він нас навіть не запам’ятає. І хоч за документами ми вже були його батьками, але звикати до нових ролей нам довелось близько місяця.
Та коли через кілька років ми з дружиною вирішили всиновити ще одну дитину, все було абсолютно по-іншому. Вперше ми поїхали до лікарні разом. Дитині тоді було лише кілька тижнів. Ми боялись взяти її на руки, щоб не нашкодити. Ми вважали, що вже тоді він нас може запам’ятати й почне звикати до нас. Ще більше боялись, що сумуватиме за нами, якщо в нас нічого не вийде. Тому ми вирішили не зволікати й вже наступного дня почали оформляти документи на всиновлення.
Щоразу близько тижня ми їздили до лікарні разом з дружиною. На дорогу витрачали майже 3 годин, щоб провести з сином хвилин 20. Та ми хотіли, щоб він відчував, що ми вже родина. Щоразу, тримаючи його на руках, повторювали йому, що тепер він ніколи не буде самотнім.
Та після останнього візиту лікар нам сказав, що хлопчик стає дуже капризним. Раніше він був спокійним. Та після кожного нашого візиту дуже плакав. Тоді я зрозумів, що хоч йому лише кілька тижнів, він вже відчуває, що не сам, що в нього є родина і його люблять. І це була правда – ми оточили наших дітей такою любов’ю та турботою, що вони вже ніколи не почувались самотніми.
